т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Д. Палькарась. Тю, дівко! Здуріла?! Але ж і ти...

Душа. А шо? А шо, говоріть!

Д. Палькарась. Шо? Плюнуть... Постой же... Ну, чого ти гарячишся? Ну, а якби він умер? Ну, от допустим на какойсь примєр, шо він помер, нема вже його... Ну?

Душа. Е, помер... То друге діло...

Д. Палькарась. Чого друге? От ти собі так представ у серці, шо він помер, шо нема його. І зразу спокойно. А то... вбивать... Шо ти, дівко, одумайся. От кров тобі як у серці скипілася. Це ж не шуточка...

Чиркун. А! То пусте. Нічого то не поможеть. Уб’єш, а он в манастир пойдьоть.

Д. Палькарась. А пойдьоть. То з таких.

Душа. Чорта з два!

Чиркун. А! Понімаєш ти!

Душа. Ну, ти понімаєш.

Д. Палькарась. А я так думаю... От ви послухайте мене... Хай він собі робить, как хоче... Нашо чоловіку мішать? Видерже, хай видержує. Я так думаю, шо не видержить он і сам... Кине. Ну, а видержить, пущай живе. Силою нічого не візмеш...

Душа. Оце так! А ми ж для чого сюди йшли?!

Д. Палькарась. А тобі не все одно, де бути, чи на базарі під лавками, чи в полі під зорями? Хе-хе-хе! Скрізь добре, як у серці добре.

Душа. А ви з своїм серцем...

Чиркун. Підожди... Тут нада так здєлать... Нада в тюрму його одправить...

Разом:

Д. Палькарась. О?

Душа. Як?

Чиркун. Отак: нада шось украсти й подкинуть йому. Найдуть і одправлять. Ми за ним. І готово. Она за ним не пойдьот уже. Їй і тепер достається, а тада вже й подавно. А он посидить і вийдєть. Другого способу нєту.

Д. Палькарась. Хм!.. Це хитро...

Душа. Можна й так... (Запалюючись.) Можна у прикажчика часи... Он повсігда коло дівчат крутиться... До мене підлазив... Ого!.. Правда... Тут ми його й накриєм...

Чиркун. Ну, Палькарась, как?

Д. Палькарась. Та... Нічого... Харашо... Тольки... Лучче, коли б он сам вернувся. Догадається, шо ми, обозлиться, хуже може вийти.

Душа. Хай злиться, позно буде, аби од тої одірвать.

Д. Палькарась. Е, дівко, ти все думаєш, шо там «та», там, дівко, трошки глибше бери... Знаю я. Там - думи... (Зідхнувши.) Е, думи, думи... Не всякий може їм лад дать...

Чиркун (спалахнувши ненавистю). А, думи!.. Ну, шо думи?!.. «Думи»... С-сволоч сама послєдня той, хто дає думам власть над собою... «Думи»...

Д. Палькарась тихенько сміється.

Чиркун (грубо). Ну, чого ви?

Д. Палькарась. Так... Шось ти дуже не любиш їх. Хе-хе-хе...

Чиркун. А!

Хутко з’являється Ганя, за нею д. Самійло.

Ганя (йде до діжки з водою, витягає чоп, підставляє кухоль, наливає. До д. Самійла роздратовано). Але я сказала, тату, же ніц з того не буде!

Д. Самійло. А я що кажу? А я хіба щось кажу?

Ганя. Не буде, не буде й не буде!

Д. Самійло. Ба буде... Хе-хе-хе!

Ганя. Ей?

Д. Самійло. Буде... Я візьму торбу, ти візьмеш торбу, у торбу Теклю та підемо під вікна... Хе-хе-хе... От і буде... Ая.

Ганя. Най так...

Д. Самійло. От розумна дитина, розумна... А я мислив, же ти не послухаєш тата... (До Чиркуна і Палькарася, які слухають їх.) Слухняна доня в мене. Хе-хе-хе!

Ганя. Ая, от найшли кому пожаліться!..

Душа (з викликом). А шо ж ми вже такі послєдні, шо до нас і слова сказать ніззя?

Ганя. Най до тебе шум говорить. Босячка!

Душа (аж задихнувшись). Ах!.. Ах, ти ж щеня подільське! Ах, ти ж сука сибірська... Та ти хто сама? Босячка сама будеш, зараза ти! Біжи, он Семен тебе жде...

Ганя. А на тебе плює!

Душа (кидаючись до неї). Шо-о?.. Хто плює?! Хто плює?!

Чиркун (підбігає, хватає її за руку, одтягає убік). Перестань! Довольно! Ідьом!

Д. Самійло (заступаючи їй дорогу, злякано). А ну-ну... А боже наш... А дивіться, люди добрі...

Збігаються робітники на крик.

Тимошка (кричить назад). Сюди, Петре, босяки б’ються... Ха-ха-ха!.. Так її! А за коси...

Сміх.

Голоси:

- Бей її! Тю-у!

- А хто кого?

- За віщо?

Душа. Пусти, я їй щелепи розірву. Я їй покажу. Чесна? Знаємо ми таких чесних!

Чиркун (сильно злісно тягне її наліво). Бр-рось, говорю! Слиш? Ідьом. (Ідуть обоє.)

Голоси:

- Та пусти, хай поб’ються...

- Не поддайсь, Душо!

- Виривайсь.

Д. Самійло одводить Ганю до куріня. Вона сідає біля нього, закривши лице руками, плаче. Д. Самійло розтеряно тупчиться коло неї.

Д. Самійло (бурмочачи). Але й скажена дівка. Най бог боронить. Аді... Ти скажи ж таке... Хм...

Вліво чується звук скрипки, що настроюється.

Голоси:

- Музики! Музики прийшли!

- Ой, швидше.

- Го-о! Тю-у!

Всі прожогом біжать уліво. Звідти чується крики, сміх, звуки бубна.

Д. Палькарась (підходить до них). О-хо-хо-ох! А