т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Підбігає Ганя з посудою.

Тетяна (якій насипає д. Палькарась). О! А що це сталося? А де ж Семен? Пані сама прийшла по вечерю?

Ганя. Дядюшка, насипте мені.

Тетяна. Ага! Тікайте усі, дядюшка буде нашій босячці сипать.

Сміх.

Ганя. Чого ти до мене ся в’яжеш? Або я тебе чіпаю?

Тетяна (сміючись з її вимови). Або я тебе чіпаю? Я ся не в’язну.

Д. Палькарась. Ей, дівчата, хіба можна свариться. Свій свого піддержувать должен... (До Гані.) Підождеш трошки... Січас і тобі насиплю.

Тетяня. Яка вона «своя»? Он Душа, ото їй своя...

З юрби співають:

Розлука ти разлука -

Трісь!

Ганя круто повертається й біжить назад.

За нею сміх і голоси:

- Та куди ж ти? Стій! А вечерю?

- А держи, держи! Ха-ха-ха!

- Побігла жаліться. Держись тепер.

Тетяна (з вечерею іде вліво). Піду проситься, щоб не били! Як уб’ють, правте панахиду по мені. (Раптом до всіх іншим тоном:) Та глядіть: як прийдуть музики, так зараз же, щоб не догадалась. Чуєте.

Голоси. Ого! Не бійсь.. Знаємо... Ха-ха-ха!

Д. Палькарась. Е, напрасно обижаєте дівку. Дівка хороша...

Голоси:

- Та хто ж її обижає?

- А хай знає, з ким в’яжеться!

- Ото подумаєш.

Деякі з таємним сміхом шепочуть. Одходять з вечерею поспішно. Виходять Довбань і пригінчий, ідуть до куріня.

Довбань. Поставиш його завтра на Зеленій Лощині. Чуєш? А її за Кривою Могилою.

Пригінчий (хмуро). Це знов буде баталія з ним?

Довбань. Нічого... А може й не буде зовсім. На всякий случай. Тут єсть одна штучка... Може, вона сьогодні вже за економку буде...

Пригінчий (дуже здивований). Хто!? Ота польщачка?

Довбань. Тш!.. Вона... Шишкою буде... Так ти з нею не дуже... З ним нічого... А з нею не круто...

Пригінчий. Хм!.. Ото... А я раз трохи не вдарив... От бог сохранив якось!

Довбань. Так гляди... Я ще тут побуду зараз.. (Іде назад.)

Пригінчий вражено стоїть, чухається, хмикає й нарешті лізе в курінь, потім зараз же вилазить і йде собі теж уліво.

Коло д. Палькарася народу меншає. Прибігають далі по одному.

Д. Палькарась починає їсти прямо з казана.

Виходить дядько Самійло.

Д. Самійло. А насипте мені кулешику. Ой, боже милостивий... Кулешик добренький. Ая... Прибігла моя дівчина та й назад побігла. Ая. Прибігла та й плаче «Сміються з мене» - каже. А чому би не сміятись? Ну? Або не мають рації? То таки є рація сміятися... Ая.. Ей, бідачисько моє, якби ти була розумна, то ніякий біс не роззявив би рота. Ая!..

Д. Палькарась. А ви - батько чи нє?

Д. Самійло. Я?

Д. Палькарась. Еге.

Д. Самійло (не розуміючи). Чи я батько, кажете?

Д. Палькарась. Нуда.

Д. Самійло. Ну, батько...Най, скажемо, батько.

Д. Палькарась. А добра своїй дитині хочете?

Д. Самійло. Добра? А чому би я не хотів добра своїй дитині? Ну, скажемо, хочу.

Д. Палькарась. Ну, то держіть свою дитину в руках. Чули?

Д. Самійло. Чи чув я? Ая. Чому би не чути, адже вуха маю. Вуха маю, хе-хе-хе, та чим держати не маю... Не слуха мене. Батька рідного не слуха, або батько злого буде вчить. Ая. Отакий світ настав!

Д. Палькарась. Е, світ… Світ, як світ, а батько батьком должен буть. От... Ну, який, скажемо по совісті, муж з нашего Семена вашій Гані? Га? Він же її кине. Ей, кине, як пить дать. Не такий це чоловік. За плугом, думаєте, буде ходить. А чи сокіл водив коли курчат? Га? Водив?

Д. Самійло. А де ж водити?.. Не водив і водить не буде.

Д. Палькарась. Ото ж то бо й є.

Д. Самійло (задумливо). Ая... Не водив...

З’являється Довбань. Помітивши д. Самійла підходить до нього.

Довбань. О! А я вас саме шукаю. Слово-два сказати треба.

Д. Самійло (хапливо, угодливо). А хоч би й десять, то що? Хороше слово всю ніч слухать можна... Ая... Хороше слово... Говоріть, а я вже слухаю.

Довбань. Ходіть сюди. (Одводить до куріня.) От що, діду, слухайте мене добре.

Д. Самійло (жадно). Ая, ая... Слухаю, серце, слухаю.

Довбань. От яке діло... Казав барин, що вас рощитать прийдеться...

Д. Самійло (вражено). А де?! А за віщо?!

Довбань. Робота з вас мала. Та й дівчина хліб дурно їсть.

Д. Самійло (прибито). Ой, господи наш!.. Та хай бог боронить... Але, чоловіче любий, то я ж вам скажу...

Довбань. Пождіть, діду, а слухайте далі.

Д. Самійло. Ой, слухаю далі, ой, слухаю...

Довбань. Це як з одного боку зайти, а як з другого, то от вам ще й таке: хоче барин вашу Ганю у комнати взять сьогодні за економку. Чуєте: за економку, я вже вам прямо скажу. Не в горнишні, а за економку. Понімаєте? - бо спонравилась вона йому і грамотна.