т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Довбань. Ну, так отже... А Ганя ваша з дурного розуму впирається...

Д. Самійло (угодливо). Ой, дурний розум, дурний... (Видно, що думки в ньому крутяться.) Так сьогодні?

Довбань. Сьогодні, сьогодні... Уговорить її треба. Ви подумайте ж, це не шутка - в економках, діду. І вас січас з табору до двору візьмуть, і дівчинка ваша... Вона дурна впирається, бо ще не знає лиха.

Д. Самійло. Ая, ая... Не знає, ой, не знає...

Довбань. Ну, так як ви? Вона ще й вас... вона, може, жде, щоб ви щось сказали...

Д. Самійло. Так, так, так... Може й жде... Ая, ая... А як ні, так рощот?

Довбань. Рощот. Так барин і сказав... Забирайте пашпорти та й з богом...

Д. Самійло. Ая, ая... З богом... Хе-хе-хе... Авжеж з богом. А чому ні? Хіба ми без бога живем? Так, так, так...

Довбань. Ну, діду, рішайте та говоріть з дочкою...

Д. Самійло. Га? (Ніби не розуміє.)

Довбань. Рішайте, кажу.

Д. Самійло. Рішать? Так ніби теє... Ая... Та це сам пан казали? Сам пан?

Довбань. Ей, діду. Чи я ж би сам видумав таке?

Д. Самійло. Так, так, так... То я ніби... той... Знаєте. Тут такі діла, боже мій... Ой, діла... Молода вона в мене, молодесенька.. Мати її померла, ще й року немає... Вона ж її так гляділа, як ока свого...

Довбань. Та ви, діду, кажіть, що ж ви крутите...

Д. Самійло. Боже борони, боже борони! А най тим крутить, що в болотах ходить... А чого би я мав крутити? Ой, не крутити вже нам, не крутити...

Довбань. Тю, хай вам... Та що ви, на смерть оддаєте? От же мазепня дурна, хай ви показитесь! Ти йому добро, а він тобі он. Та розшолопайте ви головою своєю, що я кажу вам: я її свиней пасти кличу? Кажіть!

Д. Самійло. Боже борони.

Довбань. Я її в помийниці кличу?

Д. Самійло. Хе-хе-хе!

Довбань. Я її в тюрму забираю? Чи, може в босячки кличу? Га? Ну, кажіть мені раз!

Д. Самійло (одмахуючись руками). Та де! Та де! Але ж бо скажете... А, борони боже!.. Та спасибі вам... Та хай вам бог пошле з високого неба усього красного... Чи я ж не бачу? Отаке скажуть... Ну, а плата, платонька ж яка буде од пана? Га!

Довбань. Двадцять рублів на місяць на панській одежі й на його харчах... Що?.. Погано?

Д. Самійло (роздумливо). Ая, ая.. Двадцять рублів... І одежа... Сам пан казали?

Довбань. Та вжеж не я...

Д. Самійло. Ая, ая... Дурна буде, як не схоче, дурна.. Ну а мені... А я ж на яку роботу? Га?

Довбань. Ви? Ну, хоч за прикажчика чи пригінчого... Там уже видно буде...

Д. Самійло. Ага. Ну, то треба їй за розум взятись, треба.

Довбань. Вона там возиться з тим босяком... Це ж стид один... Доброго батька дочка з якимсь злодієм, волоцюгою злигалася.

Д. Самійло (живо). Отже скажіть, отже скажіть!

Довбань. Та вона сорому й до віку не обереться, як піде за нього. Та чи й піде? Одурить та й потягнеться далі.

Д. Самійло. Ой, одурить, одурить! І я кажу, що одурить... Не слуха ж, не слуха батька. Ой, світ настав! Так двадцять рублів? І одежа?

Довбань. Атож. Та йдіть зараз, казав пан, щоб сьогодні ж і одвіт був. А ні - так рощот...

Д. Самійло (поспішно). Іду, іду... Ви тут будете?

Довбань. Я піду трохи по табору. Треба там ще дещо...

Д. Самійло. Ага! То я зараз, зараз.

Біжить уліво, за ним помалу йде Довбань.

Назустріч йому виходить Чиркун і Душа, підходять, п’ють воду. До д. Палькарася:

Чиркун (понуро). Варите? (Курить.)

Д. Палькарась. Ба ні, вже їм. Наварив та й їм. Ну, как діла? Як на жатці сидиться? Хе-хе-хе!

Чиркун (злісно). Діла такі, шо пора кончать нам тут! От какиї діла!

Д. Палькарась (з цікавістю). Ага... Кончать - так кончать... Тільки як же кончать!

Чиркун. Думать нада.

Душа (гаряче, злісно). Ти все думать, ти все думать! Ти вже надумав. До какої пори думать? Шо ти надумаєш?

Д. Палькарась (озирається). Тш... Говоріть тихше...

Душа (тихше). До якої пори сидіть тут? Шо я все літо буду тут на цьому проклятому полі? Та хай воно завалиться разом з цею мазепньою. Я для того пошла, шоб на сонці пектись та насмішки вислухувать? «Думать нада!»

Чиркун (до Палькарася). Нада думать щось. Ето єрунда.

Д. Палькарась (зідхнувши). Нічого не придумаєш,- жениться.

Душа. Чорта з два! В Сибір пойду, а не жениться.

Д. Палькарась. Е?.. Оце так...

Душа. А так! Я йому покажу, як задаваться... Скажіть, уже й не дивиться на нас. Уже по-їхньому й ходить, і говорить, обнімається зо всіма, співає... Ха-ха-ха!.. Підожди ще, рано трошки у чесні лізти... Нє-є... (Нагинається до д. Палькарася.) Убить ту ссуку, от і