т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Семен. Не бойсь, ніхто не прийде. Лізь скарєй!..
Ганя лізе.
Чиркун (голосно). А хто то там коло куріня?
Ганя (скрикує). Ой!
Семен швидко влазить за нею.
Чиркун. Чуєш, кому я говорю! Хто там?
Семен (вилазить, голосно). Це я. А шо там? (Швидко підходить до Чиркуна. Тихо.) Ну, тепер, Вася, біжи, лови коня і жар у економію. Можеш йому шо хочеш сказать... Ну, драка, бунт, шо хочеш. Видумай. А я за другою побіжу.
Чиркун. А ета не втічоть?
Семен. Нє. Я їй скажу, шо случилось такоє дєло, шо нада отлучиться, шо я січас прийду, шоб лежала смирно. Боюсь тольки, шо как приведу ще й ту в курінь, шоб не замєтілі... Ну, та чорт їх бери. Випутаюсь. Скажу, шоб лежали обидві, как камені. Так ти, Вася, лети та скарєй! Прямо сюда. Крикнеш тада на мінє... Та шоб гадов усєх собрав сюда, весь табор, понімаєш?
Чиркун. Об’язатєльно!
Д. Палькарась. Ех, хлопці, не нада. Плюньте.
Семен. Шо-о?.. Да!. Ну, ето смійотесь. Ви лучче, дядюшка, тут смотріть, шоб хто в курінь не лізь. Прямо женіть, я хазяїну його цєлого рубля заплатив за цю ноч, понімаєте?
Д. Палькарась. Та понімать - понімаю, ну тільки ж.
Чиркун. Е, бросьте! Душу не підпускайте близько.
Семен. Да-да, Душу, дядюшка, просто женіть, как суку. Ніззя. А то всю картину спортить баба! Ех, как не согласиться та пойти. Цю вговорив. Ця тепер куда вгодно вже піде, стєрва. А та... Побоїться.
Чиркун. А она дальоко?
Семен. Нє, тут січас, в Кривом Яру. Почти каждий вечір там видімся... Цєлу нєдєлю просю, шоб сюда прийшла. Не хоче. Разі сьогодня, шо послєдній раз. Ету сманив сразу. На старом мєсті, кажу, хочу спомнить любов. Просить, щоб оставався. Обіщав, шо останусь, як піде. А та... Ну, повидім. Катай, Вася. Пойду, ету заспокою. Ви ж, дядюшка, стережіть. Слиштє.
Д. Палькарась. Та стерегти можна...
Семен. Ну, больше й нічево... Ех, та й сміяться, Вася, буду... Ух, держись!.. Всю душу висмію.
Чиркун. Хо-хо-хо!.. Ето їм закусочка, псам!
Семен. Стой! Ви ж, дядюшка, как приведу та буду лізти, крикніть «а хто там?» Ну, валяй! (Біжить до куріня і лізе в нього.)
Чиркун (до Палькарася). Ви ж посматрівайте тут. (Швидко йде наліво.)
Семен через який час вилазить з куріня і швидко зникає направо. Якийсь час тихо. Палькарась задумливо сидить. Глибоко зідхає, походить і знов сяде. Тихо входить Душа.
Душа. Дядюшка Палькарась! Скажіть ви мені, ради бога, шо тут таке... Їй-богу, нікому не скажу нічого. От шоб мені руки й ноги повсихали, а сама я спухла, як гора, коли хоч слово кому скажу. Хіба ж я чужа?
Д. Палькарась. Ех, дівко, не питай і не проси. Нічого доброго тут нема, а одна злоба людська. Ей, ей, думають, як другому погано зроблять, то на серці легше стане.
Душа. Та кому погано?.. Чого то Семен у курінь лазив? Що там таке? Хто то є там?
Д. Палькарась. Іди, Душо, звідси й не питай, бо не скажу. І в курінь не заглядай і не клопочи собі серця... Сказано ніззя, ну й слухай кумпанії. Хоч погано, а од кумпанії не одставай. Тут уже так.
Душа (іде до куріня, з несмілим смішком). А я все таки подивлюсь.
Д. Палькарась (швидко до неї, беручи за руку, різко). А тобі говориться, шо не ходи, то й не ходи. Яка бо... Іди собі.
Душа. Та шо там таке страшне?
Д. Палькарась (тихо). А ти не кричи. Нічого нема страшного. Сама взнаєш в свій час. Іди, іди з богом. Погуляй там... О! ще там хлопців несе сюди...
Чується спів парубків. Співають «Та стелись, стелись барвіночку». Пісня все наближається.
- От ще з цими морока буде... Хоч ти йди звідси... Чуєш? А то скажу Семенові. А їй-богу, скажу.
Душа. Пхе! Можете говорить. Страшно. (Іде помалу наліво.)
Д. Палькарась (бурмоче). Не боїсся.
Якийсь час пісню чути за коном, потім виходить невеличкий гурт хлопців. Підходять до діжки. Починають по черзі пить.
Савка. Що, діду? Одходите од нас?
Д. Палькарась. Одходимо, хлопче, одходимо.
Савка. Та вся... команда ваша?
Д. Палькарась. Всі, всі...
Савка. Так... І той... Семен тоже?
Д. Палькарась. І Семен тоже...
Савка. Що ж це ви так? А заплатили ж вам за це врем’я, що були?
Д. Палькарась. Нє, не заплатили... Сами ж ідемо. Не заплатили.
Сидір. Та вони не нуждаються, у їх грошей є... Більше, ніж у тебе нужі в голові.
Савка. А ти ж бачив у мене нужу?
Сидір. Бачив. (Сміється.)
Савка. Де?
Сидір. А там.
Савка. Де ж там?
Сидір. Та йди к чорту.
Савка, кидаючись до нього жартом, починає м’яти.
Сидір. Та одчепись... Ану, іди собі к... Та, Савко!.. А диви. (Виривається й біжить до куріня й починає бігать кругом нього. Савка за ним.)
Д. Палькарась (тривожно тупчиться коло них... Потім швидко йде до кабиці, зупиняється, раптом скрикує): Ой, боже