т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ганя, закривши руками лице, стоїть.

Семен. Шо, барин, не ждали? Га?.. А Ганя стєрва, правда? Ну, тольки я жаловатьця на вас, барин, буду, ето вже ви ругайтє, не ругайте мінє. Заразився я од вас поганою болєстю!...

Корчунов. Що-о?? Та ты что это, сукин сын?

Семен. Стоп, барин! Подождіть ругатьця, а то й я можу ругнуть. А шо заразивсь од вас, дак ето вєрно. От через ету самую шлюху... (Показує на Ганю.) Через чесну ету... А она де взяла? У вас! А я вже і дочкє вашой передав. Ізвінітє!

Ганя дивиться великими очима, з жахом, не пам’ятаючи себе бурмоче:

- Ой, мамуню!.. Ой, мамуню!..

Серафима. О, боже!..

Корчунов. Що він говорить? Що він говорить?

В юрбі шепіт, скрики.

Чиркун. Ай да пани! Славно! В суд! Об’язательно! Как можна.

Семен. Ха-ха-ха!.. Што, поймавсь, барин? Вєрно! Я так не простю. В суд!

Корчунов (заревівши). Хлопці! Бери їх! В’яжи... Я їм покажу. Хватай! Довбань!..

Семен. Ха-ха-ха!.. Та не пужай, барин, ми вже пуганиї... Дочку попужай... Та полєчісь... І їйо полєчі... Та й вот ету... чесну шлюху, шо купив їйо за двадцять рублєй у мєсяц. (До нього підступають хлопці.) Пошли, гади! (Виймає з-за пояса ніж.) Ето шо? Наживсь на свєті, підходи. (Ті одступають.)

Корчунов. Не бійсь, бери його. Я одвічаю...

Семен. Так бери ж сам... Чудак. А они чого будуть одвічать. За шо? За то, шо ти нас болєстю заразив? Га? Ха-ха-ха!.. Ах ви ж чесні...

Серафима круто повертається й іде вправо.

Семен. До свідання, баришня!

Серафима. Я зараз вернусь, підожди, я тільки щось візьму дома!

Семен. Левольвертік? Шо ж? Пора вже кандальчиков попробувать. А между прочим, не споминайте злом, а тольки тим, шо оставив вам. Ето подарочок вам за Ганю. Услуга за услугу. Вам, барин, тоже. Поняли?.. А тібє, Ганю... Тібє... пам’ять од босяка. Слиш. Говорив я тібє, шо судьба на всю жисть зв’язала нас. Ти не вірила. Ну, так от тепер сама повидіш. А тепер до свідання. Вася! Де ти? Де наші? Ідьом! Пора!

Корчунов (як пришиблений стріпується). Ні, стій! Стій, ти отсюда так не підеш! Не пускай, хлопці!

Семен (охоче зупиняючись). Хорошо. Можна. Клич поліцію, чудак. Тібє ж хуже, позовуть доктора і найдуть у тібє болєсть. Ну? А мінє ж за що судить? За то, шо твоя дочка і полюбовниця ходили до мінє? Так за ето, чудачок ти, не судять. Розтерявся ти та й сам не знаєш, шо делать. А мінє тюрма твоя, между прочим, не страшна. Видєв я їйо не раз, саділі туда такії добрії люди, как ти. Не порі лучче гарячки та єдь домой. Вєрно, говорю. А нас не задержуй, а лучче благодари бога, шо так оддєлався. Могло б хуже вийти. Вася, Душа!

Чиркун. Готові. Ідьом.

Душа й Палькарась стоять тут же.

Семен. До свідання! (Ідуть уліво.)

Перед ними розтупаються.

Семен (озирнувшись). Ганю! Так помни ж босяка! Ха-ха-ха-ха-ха!

Ганя стоїть недвижно, закривши лице руками.

Корчунов, розтеряний, тре рукою голову, знявши картуза.

Юрба дивиться то вслід Семенові, то подивляється на Корчунова й Ганю. Тихий боязкий шепіт.

ЗАВІСА.

П’єса на чотири розділи

Маруся

Леонид

Трохим

Цінність Маркович

Оксана

Михайло - Партійні товариші.

Робітники, дівчата.

Помічник начальника тюрми.

1-е, 2-е, 3-е, 4-е, 5-е вікна камер уголовних.

Вартовий.

Явдоха.

Пані в траурі з дочкою.

Дві панночки.

Міщани, селяни під тюрмою.

Втікачі.

Лісок. Полянка. Майський сонячний день.

Нема нікого. Зліва недалеко десь чути жіночий палкий голос; по тону помітно, що говориться промову. Часом виривається гомін оплесків. Хутко виходить Трохим, за ним поспішає Цінність Маркович.

Трохим - здоровий мускулистий парубок; рухи нетерплячі, палкі.

Цінність Маркович - людина літ 32-34, з кучерявою борідкою й великим лобом. Очі уважні, бігаючі; вчувається не раптова, але вперта, завзята енергія. На лиці переважно діловита заклопотанність.

Трохим. Ні, це неможливо, це - неможливо!

Цін. Марк. Та слухайте, чудачина ви, чорт би вас побрав... Так же не можна! Не можна, любчику... Треба буть терплячішим до людей.

Трохим (швидко ходячи по полянці). Я не можу! Я не можу. Вона говорить просто неможливо! Просто неможливо! Так есдек говорить не може... Це - есерство, анархізм, кадетизм, що хочете, тільки не соціал-демократична промова... Як собі хочете! (Зупиняючись.) Потім, що це за манера промовлять? Вона весь час не зводить очей з Леонида. Вона до нього говорить, а не до маси. К чорту з такими промовами! От що! Ходить.

Цін. Марк. Ага! Так он чого бісова зозуля кувала.

Трохим (зупиняючись). Зовсім не он чого, а вся її промова...

Цін. Марк. Чекайте, любчику, не гарячіться. Ви мені скажіть: її слухають?

Трохим. Ну, слухають... Але ж...

Цін. Марк. Очі у цеї маси горять зараз!

Трохим. Ну?

Цін. Марк. Маса ця готова