т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Маруся. Вийшло те, що я більше ніколи не буду промовлять перед масою!

Цін. Марк. То ж чого так?

Маруся. Бо мене не слухають.

Цін. Марк. Вас не слухають? Вас? Е, моя хороша, це вже ви вередливі дуже...

Маруся. Вони не слухають, вони дивляться на мене! Вони красу мою слухають. (Поводить плечима і закриває лице руками). І це сказав робітник! Робітник!

Цін. Марк. Який робітник? Що сказав?

Маруся (зриваючи руки, з обуренням). О, проклята краса моя! Я ненавиджу її од всеї душі!

Цін. Марк. Та за вішо, голубонько? Що вона вам зробила?

Маруся. Вона зробила те, що я не можу бути вільною. От що вона мені зробила. Вона скрізь мішається. Скрізь, скрізь! Я не вірю людям через неї. Що б я не сказала, що б я не зробила, я ніколи не знаю, чи так, чи не так, бо завжди для всіх це гарно. А гарно через те, що я сама гарна. А потім... це прямо нестерпимо, всі закохуються, всім зараз моя краса в очі впадає. Ні один чоловік не любив мене, а тільки прокляте тіло, красу мою, будь ти проклята! У мене нема ні приятелів, ні друга... Або закохані, або вороги... Женщини ревнують, а мужчини закохуються...

Цін. Марк. Ну, вже ж не так, щоб усі...

Маруся. Усі! Всі! Я ще ні одного не бачила, щоб не спробував хоч залицятись до мене. Революціонери теж. Я думала перше, що революціонери не такі, але... бачу.

Цін. Марк. Моя хороша! Хіба ж уже революціонери вроді тих свиней, яким не дано у небо дивитись? І революціонери - «человеки». Краса для всіх краса...

Маруся. Ну, нехай, коли я була «там» серед тих. Нічого дивного, коли юнкери говорять компліменти гарненькій панночці... Їм більше нічого робить. Але тут...

Цін. Марк. Ви, серце, перебільшуєте. І огорчаєтесь. Щоб потішить вас, я вам скажу, що не всі у вас закохані. Перед вами аз єсьм перший, що хочу од вас тільки прекрасної душі вашої. Чого так дивитесь? Правду говорю.

Маруся. А якби запропонувала вам обняти вас, поцілувать, милувать? Ви одмовились би?

Цін. Марк. (зам’явшись). Бачите, люба моя, ласка людини, звичайно, є певна цінність, якою, так сказать...

Маруся. Ні, тут я не про таку ласку людини, не про душевну ласку говорю, а про ласку тіла, краси моєї...

Цін. Марк. Бачите... Як вам сказать? Я розуміється, одмовився б, бо... Ну, та причини не важно... Звичайно, одмовився б...

Маруся. Дивно. Ну, я вас слухаю далі.

Цін. Марк. А далі ось яка річ. Ви сердитесь на свою красу. Скажіть, чи похвалили б ви того чоловіка, який би сердився на свій розум за те, що він у нього є і що його люблять за нього?

Маруся. О!.. Зрівняли!.. Це інша річ.

Цін. Марк. Така сама, як і краса... Все - цінність... І краса, і розум, і травка, і книжка, і дерево... все цінність. І на вашому місці я, навпаки, благословляв би свою красу... І не робив би так, як ви: не чіпляв би оцих незграбних кохточок на себе, оцього капелюшка старої дівки. Я знаю, ви це робите, щоб буть поганшою. А цього не слід робити. Я б ще побільшив цю красу, начепив би теє-сеє, там стьожечку, там бантичок...

Маруся. Ну, слухайте, мені ця розмова не подобається. Ви це можете говорить іншим, а не мені... (Обурено.) Господи! І це говорить революціонер! А дух ваш де? «Бантичок»... Я бантичком понесу світ правди народу? Вся ціль наша, щоб людськість вийшла з рабства тіла, а ви кличете мене підлягати йому? І народ!.. Ні! Революціонери, настоящі революціонери не такі! Не такі, не такі! Дух свободи, розуму править світом, а не ваш... «бантичок»!.. Да, я тепер розумію... Коли проводарі партії говорять так, то що дивного, що робітники теж... Коли я говорила промову, я чула, як один робітник прошепотів другому: «оце ж тії очі, що душу б віддав», чи щось вроді цього... Я зразу покинула говорить і пішла...

Цін. Марк. Через це?

Маруся. Да, через це. А тепер я бачу, що в партії мені робить неможливо. Або вийти і вернуться до панства, або знищить свою красу. Так-так! Не інакше. Я більше не можу!

Цін. Марк. Слухайте, серденько, ви сами потім будете сміятись з себе... У вас нерви піднялись і вам здається усе таким страшним. Ви заспокойтесь, гляньте, яка краса круг нас... Невже й це треба нищить за красу? (Маруся робить нетерплячий жест). Ну-ну, я жартую... Тільки заспокойтесь і викиньте такі думки... Їй-богу!

Маруся (гірко). О, не бійтесь. В тому й річ, що в мене немає сил на це. Це можуть герої, а я... на великий жаль тільки подла буржуйка, якій страшно одрізать косу й облить лице сірчаною кислотою...

Цін. Марк. Та на віщо ж, Миколо милостивий?!

Маруся. На те, щоб почувать себе людиною, а не лялькою, якою всі тішаться і граються!

Цін. Марк. Ну й організація!.. Ну, знаєте що, видно моя філософія з вами не той... Лучче поговоримо про справу.

Маруся (на слові «справа» зразу повертається до нього, робиться уважною й навіть трохи несмілою). Я слухаю.

Цін. Марк. Справа, бачите, така... Справа з цим побігом.

Маруся (уважно). Да.

Цін. Марк. Вона в нас може не вигоріть...

Маруся (тривожно). Як? Через що? Провалилось?

Цін. Марк. Ні... А те, що люди починають