т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Маруся. Одмовляється? Він же ще сьогодні зо мною балакав, і ми так сміялись, уявляючи начальника тюрми...

Цін. Марк. А ось тількищо заявив мені, що не може брать участи.. А ви ж знаєте, що він дуже цінна людина... Без нього - я не знаю, як ми будемо...

Маруся. Але через що ж?

Цін. Марк. Отут-то, моя люба, і єсть уся категорія... Якби ви спокійненько вислухали, що я вам скажу, я був би вам дуже вдячний...

Маруся. Я вас спокійно слухаю.

Цін. Марк. Та воно правда... Хм! Так от, бачите, він дуже ревнує вас до Леонида...

Маруся (спалахнувши). Ну от! От вам! От вам перший приклад! Та як він сміє!..

Цін. Марк. От я ж казав... Підождіть! Ну й народ же в цій організації!

Маруся. Так що ж йому треба? Щоб я його любила? Ну, коли йому так хочеться знать, то я таки люблю Леонида. Да, да! От вам і йому! Можете йому це сказать. Люблю! Бо це єдиний чоловік, який може буть високим, якому я вірю, якому не краса моя потрібна. І він не буде кидать товариського обов’язку через ревність. Фу, скотство!

Цін. Марк. Так. Дайте ж мені вставить слово. Так от, цей самий Трохим, виходить, ревнує.

Маруся. Я цьому не винна у всякому разі!

Цін. Марк. Цілком признаю. Але річ не в тому. Річ у тім, щоб його вдержать і не дать пропасти справі...

Маруся. Я не розумію... Це таке, це таке... це революціонер? Із-за ревности він жертвує свободою дванадцяти товаришів?! Але все таки я не розумію, через що кида? Ревнує? Так нехай на мене сердиться, а не на товаришів...

Цін. Марк. Він, серце, не сердиться, а не може... Це, розумієте, людина страшенно імпульсивна, з великими страстями. Дикий навіть трошечки. Закрутить йому в голові, і він усе кине, плюне, пустить собі кулю в лоб, і вийде єрунда, розуміється... Так от треба його заспокоїти... Чекайте! Нетреба казать, що ви його любите, але не треба дратувать ревности. Цей час тільки, поки скінчиться справа. А там хай собі ревнує на здоров’я, це йому не пошкодить. Страждання від кохання - це ще біда невелика, а іноді навіть приємна.

Маруся. Що ж, значить, я повинна брехать йому? А як він спитає, я повинна говорить, що не люблю Леонида?

Цін. Марк. Е, що вас вчить! Жінка в цих справах, як каченя на воді, не вчившись видержить надлежащу позицію. Хе-хе-хе!

Маруся. Я до таких жінок не належу.

Цін. Марк. А ви спробуйте.

Маруся. Брехать я не вмію й не хочу. Ні, це пусте діло, я не хочу!

Цін. Марк. От як їм ця брехня! Не в тім річ, що в хаті піч... Діло не в слові, а в тім, що з того вийде. Бува, що треба брехать. Не будете ж ви з жандармами правду розводить? Брешуть же лікарі хворим, щоб їм брехнею помогти. От тут такий самий хворий. Поможіть йому й іншим. Єдине погане на світі - страждання, та й то часом приймають на себе менше, щоб уникнуть більшого. А правда, брехня - це средство проти страждання. Одне средство тоді годиться, а друге тоді. В даному разі ваша правда не годиться, бо попсує справу. А брехня поможе. Будьте ж справжньою революціонеркою і принесіть у жертву колективності свою правду. Це є більша заслуга, ніж взять і сказать йому, що не любите. Вибирайте, що важче, а що легше, коли хочете накладать на свої плечі жертви. Ну, як? Згоджуєтесь?

Маруся. Добре. Я згоджуюсь.

Цін. Марк. От і чудово! Я так і знав, бо ви - людина розумна. Ну, а тепер ще маленька умова: нічого про це нікому не говорить. Добре? Навіть Леонидові.

Маруся. Але ж я можу Леонидові говорить про своє відношення до нього?

Цін. Марк. Скільки хочете. Але нічого не говоріть про відношення Трохима до вас.

Маруся. Я не розумію, чого...

Цін. Марк. Це, бачите... Перш усього, це Трохимова тайна, а друге, Леонидові буде це неприємно, він теж людина, буде теж ревнувать...

Маруся. Леонид? О, ні! За Леонида будьте спокійні...

Цін. Марк. Ну, хто його зна... Та раз він такий, так навіщо вам говорить йому зараз? Підождіть, як скінчиться справа. Бо я боюсь, що як Трохим тільки трохи помітить, що Леонид знає й що ви сами розказали, то його дике самолюбство таке накоїть, що й... говорить страшно. Ні, ви вже обіщайте мені, що будете мовчать, хай я хоч з цього боку буду спокійний...

Маруся. Коли вам так... я обіщаю.

Цін. Марк. От і чудово. А я зараз постараюсь, щоб ви трошки побалакали з Трохимом до засідання... Це його заспокоїть. Ви посидьте тут, а я... (Повертається йти). А от і Леонид з жінкою йдуть сюди.

Маруся (швидко встаючи). З жінкою? Мені зараз дуже не хочеться стрічатися з нею. Ходім звідси... (Поспішно іде в другий бік).

Цін. Марк. (іде за нею). Та чекайте, вона не кусається! Ну й діла в цій організації! (Добродушно сміється).

Павза. Чути спів робітників. З’являються Леонид і Оксана. Оксана - чорнява, бліда, не погана, з різко, сильно обведеним ротом.

Оксана. Розуміється, це вже смішно. Чого ж вона тікає? Ач як побігла! Сильні не тікають...

Леонид (здивовано). Звичайно, тікатиме, коли ти з нею тримаєш себе так завжди, як... з ворогом...

Оксана (зупиняючись). Слухай, Леониде, мені страшенно надокучили твої нотації за