т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Цін. Марк. Ша, кіндер!.. Леониде, за вами слово.

Леонид (сердито). Я находжу, що пропозиція товариша Марковича не видержує критики. Перш усього, є інші, які теж ходять на побачення до наших.

Трохим (нетерпляче). Та вам же говориться...

Леонид (скипівши). Прошу не перебивать! Я вас не перебивав!

Трохим. Ні, ви мене перебили!

Леонид. Це вже називається нахабство!

Маруся. Леониде! Що з вами?!

Трохим. Ну, ви з виразами будьте обережні! Бо я...

Маруся. Ну, годі! Я йду завтра. Питання скінчене. Значить, що передать?

Леонид схвильовано ходить по полянці.

Цін. Марк. Передать день. Це найголовніше. І передавайте так, як і весь час: мама твоя хвора, консиліум призначено на такий то день, день побігу. Потім, якщо зможете, не забудьте нагадать їм, що вони повинні розділитись на дві групи, одна біжить вліво, друга вправо. Їх будуть піджидать постові - товариші. А головне, хай не забудуть, що ми кидаємо тільки після третього куплету «Сбейте оковы». Не раніше.

Леонид (хмуро). Три куплети довго. Це так нерви вимотає і в них, і в нас, поки той проспіває всі три куплети...

Трохим. Нічого подібного... (До Цін. Марк.) Прошу слова, предсідатель, бо ви, здається, спеціально для мене вибрані... Так от, співатиме один з не тікаючих, з другого коридору. Поки вони зв’яжуть дозорця, спустяться, одімкнуть двері... Я думаю, що цього навіть мало...

Леонид. Прошу слова. Вони можуть начать співать, як зв’яжуть уже.

Трохим (сердито). Слухайте, товаришу, перш усього, вже так умовлено й перемінять, значить - плутать. А потім, я не розумію, що за манера чіплятися до всього...

Леонид (здивовано). Чіплятися? Ну, вибачайте, коли хто чіпляється, то у всякому разі не я...

Цін. Марк. Ну, хлопці...

Маруся (пильно поглядає на Леонида. Зідхнувши). Ну, добре! Значить, після третього куплету «Сбейте оковы». Так. Далі?

Цін. Марк. А тепер ще одне... Рішуче призначить, хто кидатиме. Є двоє кандидатів: Трохим і Маруся. Я, розуміється, стою за Трохима.

Маруся. Через що?

Цін. Марк. Через те, що Трохим, товаришко, лучче це зробить... Ми всі розуміємо і признаємо вашу... ну, як би сказать? - ну, вашу готівність, але... для чого тратить чиєсь життя, коли можна без цього обійтись..

Маруся. Я не розумію, через що тратить? Я теж, як і Трохим, упражнялась і вмію кидать... Ми разом кидали і, розуміється, він дужче може кинуть, але... У мене не така слабка рука! Ви подивіться... (Простягає руку і здавлює кулак).

Всі сміються, кожен з відтінком свого настрою.

Маруся (обережно). Я не розумію, що тут смішного... Ви не вірите?

Цін. Марк. Ми віримо, але думаємо, що у Трохима все таки трошечки дужча... Ні, люба товаришко, на цей раз ви вже уступіть Трохимові. Їй-богу Трохим вам колись уступиться...

Леонид. Да, я теж думаю, що тут нічого балакать, справа цілком ясна. Це бере товариш Трохим.

Маруся. Я проти.

Трохим. А я за.

Цін. Марк. Ви обоє не маєте голосу. А наші два голоси за Трохима. Таким чином, за Трохимом...

Маруся. Що ж?.. Я корюсь постанові...

Цін. Марк. І чудово! І чудово! (Потирає руки).

В цей час і навіть раніше за сценою чути спів робітників. Чути, що вчать пісню «Слава нашим козаченькам»...

Трохим (встаючи). Це всі справи?

Цін. Марк. Та так, що всі... Про всякі деталі ми маємо ще час побалакати... Револьвери переховані?

Трохим. Переховані.

Цін. Марк. Всім хватає?

Трохим. Всім. Ще зайві зосталися.

Цін. Марк. Чудово. Потім, панове, я пропонував би всіх утікачів везти просто на вокзал і брать білети до перших станцій. Не забудьте, Трохиме, пашпорти. А то якраз...

Леонид (дивлячись уліво). Михайло і ще двоє чогось ідуть сюди... За ним вся масовка... Вроді депутації...

Всі озираються.

Цін. Марк. Да, щось там скоїлось... Ну, так, здається, покищо все... І так, зачиняю зібрання...

Трохим. Депутація, здається, мирного характеру.

Маруся. Да.

Трохим (кричить). А що таке, Михайло?

Цін. Марк. Таємно мовчать... Щось секретне й торжественне...

Трохим. Дівчата щось ніби несуть. Що таке, Михайле?

Виходять Михайло і двоє робітників. За ними дівчата. Далі вся масовка, яка на сцену не виходить. На всіх лицях радісно-лукавий вираз.

Михайло (урочисто підходячи до Марусі, конфузиться й соромливо посміхається). Е... е... Так що, дорога наша товаришко! З доручення всіх товаришів, я... Воно, конешно, я говорить не вмію, но... Так от, значить, ми вам вінок сплели. Це од нашого гуртка, з котрим ви прекрасно так занімаєтесь...

З маси: І од нас. І од нас...

Михайло (строго назад). Тихо! Я ще ж не скінчив! І од усіх товаришів, котрі... значить, сьогодні тут зібрались.. Як, конешно, ви наш оратор і первая красавиця, то просимо принять у свою честь і нам не одказать, потому ми усі вас любим і... От усе... (Озирнувшись до дівчат, строго). Давайте вінок! Швидше!

Одна з дівчат скидає хустку з вінка, який держала в руках, і подає Михайлові, конфузливо посміхаючись.

Маруся (радісно зворушена). Їй-богу, не заслужила... Але мені дуже приємно. Я дуже дякую...

Михайло (піднімаючи вінок угору). Позвольте надіть