На коні вороному - Самчук Улас
Одним з таких заходів є моя постанова тимчасово закрити всі школи моєї округи. Понов-не відкриття шкіл заряжу тоді, коли на це дозволять обставини. До того часу учителі і старші учні повинні зайнятися, за посередництвом урядів праці, загально-пожиточною працею, щоб у цей спосіб причинитися до злагодження тяжкого положення українського населення під час цієї війни".
Отже, все було ясне. Замість учитися — зайнятися "загально-пожиточною працею". Під претекстом закрити школи і запобігти поширенню заразливих хворіб.
Населення зрозуміло це відразу і хвилювання почалися. Наша газета зареагувала на це негайно. Дві передовиці — "Наше село" і "Наша школа", з моїм підписом, появилися в чергових числах. "Необхідно і то негайно приступити до відновлення й урухомлення господарсько-культурної чинности села. Колись ми дбали про те, щоб розбудити село національно і в цьому напрямку зроблено багато. Наше село сьогодні вже стоїть не на останньому місці під цим оглядом. Але цього ще замало. Ось, наприклад, місто потребує тепер велику кількість різного роду ремісників, якими до цього часу були переважно чужі люди. Обов'язком нашого села дати не-
гайно своїх людей на їх місце. У торгівлі, у промислі, у ремеслі. Цс необхідно зробити і то негайно"...
"І ще одно: вчитись. Вчитись, вчитись і ще раз вчитись. У школі, вдома, на вулиці, на кожному кроці. Само життя — велика школа. Розумна людина повинна використати все, що може її удосконалити. Ось тепер у нас на деякий час припинена діяльність шкіл. Цивільна влада дала це розпорядження з уваги на брак палива, як також з гігієничних оглядів. Але це не значить, що сільська дітвора має в той час гасати по вулицях та стріляти бомки. На таке немає часу. Батьки мусять подбати, щоб навчання дітей не перервалося. Треба вчитися самотужки, вдома, збиратися малими гуртами, брати когось, хто може вчити і так вчитись. Це є перша і остання заповідь — вчитись!"...
Статті були виразно визивні і протестаційні. Справою освіти і також пропаганди відав все ще уряд військової пропаганди з нашим приятелем Вайсом, а тому, після появи цих статтей, Вайс зайшов до мене і намагався мені з'ясувати, що розпорядження Шьооне не було бажанням закрити українські школи взагалі, а тільки тимчасово запобігти ширенню пошестей, які можуть легко в такий час виникнути. Я ж намагався пояснити Вайсові, що таке розпорядження дуже не виправдане політично, бо ми всі знаємо, що наші господарські труднощі, особливо з паливом, не такі аж критичні, щоб через них закривати школи.
Не можу сказати, які наслідки мали мої пояснення, думаю, що Вайс інформував про це уряди в Берліні, а в нашій газеті появилася чергова передовиця з "виясненням", підписана тільки У. С, яка завершувалась таким рефреном: "Тому розпорядження влади має поважний сенс... Але не менш поважний сенс має також затурбовання нашого населення з приводу припинення шкільного навчання. Що під час цих довгих зимових місяців має робити наша дітвора? Що буде з її навчанням і вихованням? Таке затурбовання яскраво свідчить про свідомість народних мас та їх гін до освіти. Наші народні маси усвідомлюють собі цілком справу, що у наш час без освіти, без знання, без відповідного виховання людина не може бути повновартісною".
І закінчувалось "вияснення" словами: "Маємо бути рішуче переконані, що наші школи будуть урухомлені, а поки що, з огляду на тяжкий час, нашою найбільшою школою має бути саме тверде, міцне життя".
Це ще раз виклик... І бажання сказати, що затії ворога нам цілком відомі і що ми на них легко і просто не погодимось.
Тим часом події в світі розгорталися своєю чергою. У понеділок, 8 грудня у нашій редакції багато гармідеру. Напередодні, в неділю рано, радіо всього світу принесло вістку, що японці несподіваним, блискавичним налетом нанесли нищівний удар американській фльоті на головній її базі Перл Гарбор Гавайських островів Тихого океану.
Це повідомлення ми подали в газеті — ЯПОНІЯ ВИПОВІЛА АМЕРИЦІ ВІЙНУ", великим шрифтом, але спрепаро-вано і в стриманому тоні без ентузіязму. Передовицю в такому тоні, з обринуваченням Вол Стріту, передала нам канцелярія пропаганди, підписану Г. Г., а саме звідомлення бойових операцій озаголовлювалось "Злочин Рузвельта", без подання місця подій, лишень перечислено втрати ЗДА — "затоплення двох лінійних кораблів, одного виловлювача мін, багато торговельних суден, пошкодження 4-х лінійних кораблів, 4-х крейсерів та знищено 90 літаків".
Цю стриманість і цю неточність повідомлення про Перл Гарбор пояснив мені Вайс своєю власною поведінкою. Він приніс це повідомлення до мене додому приватно в неділю вечором. Його вигляд не прозраджував захоплення, а скорше навпаки. Він був схвильований і розгублений. Втрати американців великі і Японія міцна, але це складна справа. До загальної гри входить Америка. А це значило — величезні, невичерпальні господарські, а тим самим воєнні і харчові ресурси. Це значило також необмежений гльобальний простір діяння... З такими засобами і таким простором має вести війну мала бідна Німеччина, ще менша і ще бідніша Італія і не багато більша від них Японія. Так. В руках німців Европа, але це ворожа Европа. Японці знайдуть простір в Тихому океані, але це невловимий простір. І коли цей простір набере переконання, що за ним стоїть потуга Америки, він обернеться в суцільну пастку армій окупації з перспективою жахливої розправи на випадок їх поразки.
Така приблизно була думка Вайса і вона була оправдана.
А з Лондону ми чули самі захоплення. Постійний, наполегливий коментатор різних справ Бі-Бі-Сі, що виступав під заголовком "Чоловік з вулиці", захоплено барабанив: "Ви напевно там цікаві, що ми тут в Англії про все це думаєм. Спробую вам дещо в цьому помогти.
Перш за все, ми знали, що японці, рано чи пізніше, нас заатакують. Ми не мали ілюзій про людей, що тепер управляють Японією.
Японці повірили, що наша далекосхідня імперія впаде їм просто в пелену. Щож... Вони не були одиноким народом, що зробив помилку, повіривши на слово Гітлеру і вони не будуть одиноким, якому прийдеться за це розплачуватись.
Все, що японцям пощастить зробити, розширюючи цю війну, це лиш продовжити її закінчення, хоч ми і в цьому не певні. Японська гра може лиш приспішити час відплати усім тим кримінальникам.
Що ж до З'єднаних Держав Америки — найбільшої в світі сили, то вона тепер також у війні і тепер нарешті всі її гігантські ресурси сили будуть дуже швидко і повністю мобілізовані.
Я не знаю, чи я зможу вистачально зрозуміло пояснити вам, що це значить для нас в Англії мати Америку по нашому боці. Це наповняє наші серця таким почуттям надії, що його неможливо описати".
Але по цьому боці не треба було витрачати багато слів для пояснення, всі це добре знали і без слів. І значило це багато не лишень для Англії, а й для Совєтського Союзу і то в першу чергу. Совєти були розгромлені на всіх фронтах і всі це бачили намацально. А читаючи спогади Хрущова про ті часи, він це стверджує також. З них ми бачимо, якою купою нещастя була та ціла оборонна сила з її героєм Сталіном. "Я знав, яким саме героєм він був, — пише Хрущов. — Я бачив його, коли він був паралізований страхом перед Гітле-ром, як заяць перед боа констриктором... Розуміється, я не мав наміру говорити людям, в якій поганій сщуації ми були... І чому ми були так погано озброєні... Бо це було тому, що ми були самозадоволені в комісаріяті оборони і деморалізовані та паралізовані в проводі", — каже той оракул, зам'явши для ясности головне: що населення всіх народів Союзу, дослівно відмовилось захищати зненавиджений режим і хотіло від нього звільнитися за всяку ціну... Чого Гітлер, через свою зарозумілість, не зумів використати.
І тепер, у поєднанні з безглуздою політикою всіляких його кохів, японський удар по Перл Гарборі був найнищивні-шим ударом по всіх його плянах. Від цього мораль розгромлених совєтів неймовірно зросла. Населення Европи, а особливо її сходу, зрозуміло, з ким має діло, полонені перестали напливати масами, совєтські армії вперше почали показувати ознаки спротиву. А наш говорун Хрущов в тих самих спогадах почав писати: "Після успішного завершення наших операцій під Москвою, у яких ми, тобто Південно-Західній фронт, брали також участь, я був покликаний до Москви на консультацію з Сталіном. Я зустрівся з новою людиною. Він дуже змінився від того Сталіна, якого застала війна. Він узяв себе в руки, випростався і почав діяти, як справжній вояка. Він також почав думати про себе, як великого мілітарного стратега"...
Отже, японський удар не так по Перл Гарбору, як по американській гордості, був дуже бажаним для всіх аліянтів... І трагічним для трикутника Берлін-Рим-Токіо. А що це значило для нас, українців? На початку ми дивилися на це по різному. Найкраще задержати невтральність. Моя передо-виця, що появилася аж у четвер 18 грудня, старанно розповідала про історію та географію тієї далекої країни сходу, про її міцні традиції та вийняткові здібности господарського відродження. Чи не є це, мовляв, подивугідне, що народ, який проспав свою історію, який щойно 88 років, як почав свої контакти із західнім світом, тепер кидає визов найгріз-нішим потугам світу — Англії і ЗДА. І чи не є це приклад, гідний наслідування й іншим відсталим народам?
На цей раз Японії було суджено спровокувати до акції далеку Америку і цим самим спричинитися до постання цілком нової ситуації в політичній системі світу. Місяць грудень цього року можна вважати переломовою точкою в історії континенту між Атлянтиком і Уральськими горами. Це початок його формального занепаду і початок виходу на гльо-бальні простори заокеанської Америки. А разо"м з цим, це початок імперіяльної кар'єри відновленої Московії під знаменами серпа і молота.
Ми розуміли, що це значить для нас, українців. Про це говорилося і у мене вдома, і в редакції, і на вулицях міста. До певної міри це добре, що по німцях вдарено, бо їх поведінка почала ставати незносною, але з другого боку? Москва. Сталін. Берія. Сибір. Скоряйся, терпи, мовчи. "Цар, да Єрмак, да Сібір, да тюрма"...
У цьому новому укладі політичних сил світу, становище нас, українців незалежницько-державницького переконання, ставало тяжким вийнятково.
