Лісова пісня - Леся Українка

(Дрібненько пританцьовує, приспівує.)

Тихцем, хильцем, вихилясом, скоком, боком, викрутасом - гоп!

(Стрибнув за купину і зник.)

Суттєвих переробок зазнали в процесі написання також дії II та III. Зовсім іншу кінцівку, наприклад, мала в чорновому варіанті дія II. Після ремарки: «Той, що в скалі сидить» відступається в темні хащі і там притаюється. З лісу виходить Лукаш» йшов текст:

Лукаш

(бачить Мавку, що йде йому назустріч з веселим одчаєм в рухах і в очах)

Бач, нарядилась як!

Мавка

Хіба негарно?

Лукаш

Та відки дороге таке?

Мавка

Для мене не дорого ніщо!

Лукаш

(з подивом)

Ото сказала!.. Чому ти досі не була такою?

Мавка

Бо не приходила моя пора.

Лукаш

Якби я знав, що ти така, то, може б...

Мавка

(з надією)

Що?

Мати

(з порога хати)

А ходи сюди, Лукашу,- маю щось розказати!

Лукаш

(до Мавки)

Не втікай, пожди,

я ще вернусь до тебе.

(Іде до матері, оглядаючись на Мавку, що стала над водою і поправляє на собі вінок і серпанок, дивлячись у воду, мов у свічадо.)

Мати

(нишком до Лукаша)

А відаєш, чого так нарядилась твоя приблуда?

Лукаш

Чи не годі, мамо,

усе її приблудою взивати, бо, може, прийдеться

сказати: «дочко».

Мати

(сміється)

Ото, хай бог боронить!..

Лукаш хоче відійти.

Та чекай, я ж щось казати мала.

Лукаш

То кажіть, бо ніколи.

Мати

Не квапся, ще поспієш,

а мо, вже опізнився?

Лукаш

Що?

Мати

А от що:

(нишком)

до неї, сину, кавалери ходять.

Лукаш

Ще що скажіть!

Мати

Аякже, був сьогодні

один, такий пристойний, красно вбраний…

Дивлюсь в вікно,- аж він її цілує,

а далі й у танець пішли обоє!

Лукаш

Неправда!

Мати

Коли я кажу неправду,

хай не побачу праведного сонця!

Та глянь же - он його червоний пояс

красіє на траві - згубив у танці.

Лукаш глянув, спалахнув і закусив губу.

Та що тобі журитись нею, синку!

Знайшов добро!

Лукаш

(насупивши брови)

Хто? Я журюся нею?

Не мав би чим!..

(Неначе міняючи розмову.)

Я, мамо, хтів питати,

чи не пішли б ви взавтра до Килини.

Мати

А чом же, можна, чи тобі що треба?

Лукаш

Та ніби на розглядини пішли б, а я б за тиждень

вже й сватів заслав, як позволяєте.

Мати

Ба, чом би ні?

Та що там ще розглядини, вже ж видко, яка

робітниця,- таж як вогонь!

От просто б у неділю й засилався.

Лукаш

Неділя взавтра.

Мати

Ну то що, пішов би

ізвечора тепера на село,

а взавтра зрання можна й засилатись.

Лукаш

Як ви те кажете, то я й піду.

(Зважливо йде через галяву попри озеро до лісу.)

Мавка

(переймаючи його)

Куди ти, любий, тут я!

Лукаш

Ну то що?

Тут і сиди, а я не маю часу.

Сиди, сиди, а прийде знов коханок,

то потанцюєш.

Мавка

Що? Який коханок?

Лукаш

Та вже ж не я!

Либонь, се був той самий,

що розпалив тебе тоді, навесні,

і ти, жируючи, як навісна,

до мене кинулась. Розпусна дівко!

Се раз тобі вдалось!

Хіба зготуй дарунок на весілля,-

для тебе все не дорого,

багачка!

А я собі знайду таку до пари,

що буде моїй матінці слугою,

для мене ж буде вірною жоною.

Ну, годі. Йду на сватання! Прощай!

Мавка дивиться йому вслід з безумною тугою, потім шарпає на собі багряницю, що з шелестом падає додолу, зриває вінок і серпанок і кидається сама на землю. Сильний порив вітру зносить й жене зграями листя з дерева, сиві хмари линуть по небу, по їх чорніють пташині ключі, що линуть у вирій. Мавка б’ється в розпачливому риданні.

Мавка

Ходи, Маро, я хочу забуття!

«Той, що в скалі сидить» з’являється і накладає руки на Мавку. З смертним стогоном вона западається вкупі з ним в землю.

Скорочено ряд сцен III дії. Так, після ремарки «Лісовик шумно зітхнувши, помалу подався в ліс», ішов такий текст:

Куць

(вискакує з болота і, потираючи з холоду руки, підбігає до хати і спиняється, прислухаючись під вікно)

А що? Чи вже баби попрокидались?

Ти тут не чула, Мавко?

Мавка

Геть іди, ненависний!

Куць

Завіщо ж так?

Мавка

Ти знаєш.

Куць

Се ти розгнівалась за дядька Лева?

Так я ж того не хтів - ну, присягаюсь

вогнем пекельним! - справді, я не хтів

його згубити. Ну, сама ж подумай,

яка ж мені з того користь? Я лише хтів

утяти лепський жартик молодятам

(вір чи не вір, я, власне, дбав про тебе).

Я їм зробив перейму на місточку,

се ж навіть так годиться на весіллі!

Хіба ж я знав, що дядько Лев поїде

попереду? Хіба ж я хтів йому

вмалити віку? Так воно вже сталось.