Дванадцять - Власюк Анатолій

Настрашивши відправкою до зони антитерористичної операції, військовий комісар хотів стимулювати їх швидше розкрити злочин, але все мало зворотній ефект. Заздалегідь настрашені ймовірною смертю на фронті, ці люди були не здатні упіймати злодійчука в магазині, не те що серійного вбивцю, який, мов чума, завівся у Дрогославі.

32

Насправді в Дрогославі не було аж так багато сховків, де би Костик міг почувати себе в безпеці. Якщо казати серйозно, то їх узагалі не існувало. Відносний спокій він мав лише у помешканні пані нотаріус. Тепер усе в минулому. Пан Костів покладав на нього великі надії, а він проґавив свою удачу. Запав на великі гроші пані нотаріус, які вона пообіцяла йому, якщо він буде з нею, а тепер доведеться боротися за власне життя.

Костик чудово розумів, що тепер бізнесові справи пана Костіва будуть не такими яскравими, якщо взагалі існуватиме його фірма. На центральній площі Дрогослава вбивають vip-клієнта, а розрекламована охоронна фірма нічого не змогла протиставити вбивці.

Звичайно, можна було сказати, що до пані нотаріус були приставлені ще два державні охоронці, але як їм платили, так вони й охороняли. Костикові платили добре, і всі розуміли, що саме він був головним охоронцем, отож мусив її вберегти, а не лише трахатись з нею по ночах.

Він аналізував кожний свій крок і розумів, що діяв за всіма правилами охорони vip-персон. Втім, один пунктик все-таки порушив. Охоронці не повинні ставати коханцями тих, до кого приставлені.

І все б нічого, але того дня їм було дуже добре удвох. Пані нотаріус вже не крилася зі своїм коханням до нього, а він продовжував грати роль бундючного й суворого охоронця, який педантично виконує свої обов'язки. Насправді серце в нього теж співало. Він не був з тих хлопчиків, які сліпо закохуються, але все ж певні почуття до пані нотаріус зародилися в його серці. Найголовніше, що гріла думка про її гроші. Він не був ласий до них, але тепер нарешті можна було зробити мамі операцію на серці.

Грайливий настрій пані нотаріус передався Костику. Він не зумів переконати цю щасливу жінку, що не слід обідати в ресторані, якщо це можна зробити в офісі, замовивши ті ж страви. Здається, вони двоє увірували, що небезпека позаду і що після введення президентського правління в Дрогославі вже нікого не вбиватимуть.

Костик розумів, що пан Костів йому цього не пробачить, і ціною стане його власне життя. Треба чим швидше забирати маму і їхати куди очі бачать. Бог добрий. Якось вони викрутяться.

33

Нишпорка вирішив, що завтра має настати вирішальний день для нього. Рано чи пізно тонкогубому набриднуть їхні філософські розмови або Путіну вчергове щось перемкне у голові. У будь-якому випадкові Нишпорку пристрелять. Тому він вирішив грати на випередження. Мозок підказував йому лише один варіант: необхідно втікати. І чим швидше – тим краще.

Сьогоднішній день мав стати своєрідною генеральною репетицією. Нишпорка вже освоївся в зоні, де він міг вільно пересуватись і де його бачили автоматники. Треба було розширювати зону – і він зважився на це. Ступив декілька десятків кроків углиб лісу – і зачаївся, зникнувши з поля зору автоматників. Нишпорка теж їх не бачив.

Час спливав повільно. Його ніхто не шукав. Створювалась ілюзія волі. За відчуттями Нишпорки, минула година. Це могло бути декілька хвилин, а то й пару годин. Залежно від того, як всередині кожного з нас тече час.

Нишпорка не став ризикувати і повільно повернувся туди, де був недавно. Здається, автоматники й не помітили його відсутності. Про всяк випадок, зробив вигляд, ніби ходив випорожнитися за дерево. Це якщо за ним усе-таки хтось спостерігав.

Тонкогубого ніде не було видно. Без нього на душі було спокійніше. Та й автоматники, схоже, почували себе вільніше.

Залишалося тепер визначити напрямок, куди втікати. Нишпорка не знав, як далеко від Дрогослава затягнули його російські десантники. Нехай на десять чи двадцять кілометрів углиб лісу. Скільки він зможе за годину пробігти, поки вони схаменуться, що він утік? Небагато, якщо врахувати, що хлопці витриваліші, ніж він. Куди бігти? Добре було б, якби у напрямку Дрогослава. Але якщо навіть у протилежний бік, то все одно вийдеш до якогось села, а вже там можна сподіватися на допомогу.

Нишпорка вирішив сьогодні добряче відпочити, щоби завтра втілити у життя свій задум.

34

Він завжди хотів бути першим. Ось і настала його черга. Тепер він перший у списку тих, кого має вбити невідомий маніяк.

Адвокат розумів, що тепер його життя нічого не вартує. Ось пані нотаріус убили в центрі міста, а ненормальний і далі спокійно собі живе. Казали, ніби стріляли з ратуші. Звісно, він у ці плітки не повірить. Але як могли вбити пані нотаріус, коли в неї було аж три охоронці?

Він не ходив на роботу і забарикадувався вдома. Його квартира перетворилася на маленьку божевільню. Вікна у всіх кімнатах були цілодобово зашторені. Адвокат наслухався про можливості тепловізорів і розумів, що його можуть підстрелити не лише вдень, а й уночі.

Два державні охоронці й один від пана Костіва стали повними господарями у його квартирі. З третьої спроби умовлянь адвокат усе-таки натягнув на себе бронежилет. Це його трохи заспокоїло, бо вбивця цілив у серце. Але потім він подумав: чому б той не міг змінити тактику і не вистрелити, скажімо, в голову? Страх знову скував його з голови до ніг, й адвокат не міг їсти й спати.

Йому здавалося, що він знайшов геніальний вихід із цієї ситуації, поселившись у ванній кімнаті. Це було найбезпечніше місце у квартирі. Снайпер, якби й хотів, не зміг би поцілити з вулиці. Адвокат не відчував незручностей, ночуючи у ванні. Було, щоправда, трішки твердувато, але, на диво, до нього повернувся короткотривалий сон. Хоча він спав, як заєць, прокидаючись від кожного шарудіння, але гріла думка, що снайпер біситься, бо не може в нього вцілити.

Дружина з дітьми після вбивства пані нотаріус переселилася до своєї мами, і він, здається, жодного разу не подумав про них. Уся його увага була звернена на себе, коханого. Адвокат відчував себе героєм. За короткий час кількість його друзів у Фейсбуці досягла максимальної межі у п'ять тисяч осіб. Жінки захоплювалися його мужністю, а якась Клава із Полтави написала, що хоче народити від нього дитину.

35

Нишпорка не відразу второпав, що сталося. Він побачив, що автоматники заметушились. Відтак на горизонті з'явився тонкогубий. Поруч з ним був ще якийсь невисокий чолов'яга. Уважно придивившись, Нишпорка впізнав у ньому доцента Дрогославського державного педагогічного університету. Прізвища його він не пам'ятав. Той декілька років тому був замішаний у гучній справі викрадення автомобілів у місті. Тоді посадили чоловік п'ять, але доцент вийшов сухим із води. Нишпорка тієї справи не вів, коли працював ще в міліції, але казали, ніби доцент і був головним, хто розробив схему викрадення машин.

Що він тут робить? Випадково заблукав? Його взяли в полон? Але чому ж тонкогубий так схилився перед ним, ніби той його начальник?

Доцент теж помітив Нишпорку і щось сказав тонкогубому. Той підняв руку, і до нього підбіг бурят. Вислухавши наказ тонкогубого, бурят побіг у напрямку до Нишпорки. Той ще до останнього сподівався, що це не по його грішну душу. Але сумнівів не було: бурят усе-таки мав виконати наказ тонкогубого щодо нього.

Нишпорка встав і спиною обперся на дерево. Здавалося, бурят зобразив винуватість на своєму обличчі. Він показав Нишпорці кайданки, і той, несподівано для себе, слухняно простягнув руки. Нишпорка ще встиг побачити доцента і тонкогубого, які обходили стрій автоматників, коли бурят натягнув йому на голову чорний мішок, крізь який нічого не було видно.

Вони бігли десь хвилин десять, поки Нишпорка не зрозумів, що спускаються в підземелля. Заклало вуха, але ненадовго. Бурят знову тягнув його кудись. Через декілька хвилин скинув йому чорний мішок з голови. Нишпорка побачив лампочки над собою і зрозумів, що його привели до того ж підвалу, в якому він сидів з батьком Наталки.

Бурят відкрив ляду і ніби ненароком штовхнув Нишпорку вниз. Падіння було не таким болючим, як тоді, бо тепер Нишпорка не мав кайданків на ногах. Ляда зачинилась. Світло зникло.

36

Святе місце довго порожнім не буває. Минуло декілька днів після похорону головного редактора "Дрогославської зорі", а у видання з'явився новий керівник.

Здається, ні в кого не було сумнівів, що новим головним редактором "Дрогославської зорі" стане відповідальний секретар. А щоб ці сумніви остаточно розвіяти, на збори трудового колективу завітав міський голова. Він запевнив, що влада виступала й виступатиме за свободу слова. Не дивлячись на так зване роздержавлення засобів масової інформації (він так і сказав: "так зване"), міська рада, хоч вже і не значиться серед засновників "Дрогославської зорі", але на найближчій сесії прийме рішення про збільшення фінансування видання, бо розуміє, як важко журналісту виживати в нинішніх умовах. Усі, звісно, розуміли підтекст сказаного: міський голова сподівається, що й надалі "Дрогославська зоря" вихвалятиме його в кожному номері.

Далі той сказав, що не сміє пропонувати трудовому колективові кандидатуру нового головного редактора "Дрогославської зорі", але не помилиться, якщо висловить загальне бажання дрогославської громади, що цим чоловіком стане відповідальний секретар часопису. Можна було подумати, що дрогославська громада не зможе заснути, якщо відповідальний секретар не очолить газету.

Про покійного, як кажуть, або нічого, або добре. Міський голова взагалі оминув це ім'я і прізвище, ніби людини ніколи не існувало на білому світі.

Щоб спростити процедуру, вирішили голосувати відкрито, а не таємно, як у минулі роки. Звісно, відповідальний секретар зібрав урожай зі всіх голосів присутніх.

Наприкінці міський голова привітав новообраного головного редактора і пожартував у притаманному йому стилі: "Сподіваюся, що ви не поповните список дванадцяти". Чи не вперше вже тепер колишній відповідальний секретар пожалкував, що погодився на посаду головного редактора, хоча прагнув до цього останніх п'ятнадцять років свого життя.

37

– Пане генерале, наш інформатор доповів, що адміністратор сайту "Дрогослав – Інфо" з'явився на базі російських десантників.

– Чому його не впіймали?

– Він місцевий і знає всі ходи й виходи.

– Чи підтвердилась інформація, що в разі широкомасштабної війни Путіна проти України він міг очолити Дрогослав як стратегічне місто на Західній Україні?

– За нашими агентурними даними, пане генерале, точної інформації про це нема, але тонкогубий виконує всі вказівки доцента.

Генерал підвівся з-за столу, і підполковник підскочив з крісла.