У сонячнім колі - Івченко Михайло

В їдальні, правда, хтось стукав ножами, січучи м'ясо. Але незабаром пробіг хтось інший, дуже заклопотаний, наспівуючи якоїсь тихої зворушливої мелодії, заскочив до їдальні й загомонів. Голос Варвари Кар-півни хрипко обізвався. Кроки знову затупотіли, і до Івана Семеновича зазирнула Ліля.

— Ах, ти дома? Я й не знала!

Іван Семенович ліниво й недовірливо повернувся й поспитав:

— А що?

— Це дуже добре! Значить, можна швидко й обідати. Варвара Карпівна тобі з Юрком дасть пообідати.

— Так! А ти хіба не будеш дома?

— Ні, не буду! В мене пів до четвертої будуть лекції на вчительських курсах.

— Ти таки, значить, взялась читати?

— А що ж такого! Звичайно, взялася! Ти хіба проти цього?

— Ні, не сказав би. Але, по-моєму, це марна справа для тебе.

— Чому?

— Ну, ми не можемо удвох кидати домівку й розпорошуватись на всяких дрібних заробітках.

Він поглянув на неї і вражений застиг. Така дивна й чудна була вона сьогодні: підстрижена, напудрена, в цім білім старім брилі, тепер добре відремонтованім, з тремтливими віточками незабудок на крисах. Він також згадав, що вечорами вона інколи курить цигарку. "Емансипується,— подумав вік.— Поборницею жіночого руху стане. Тепер тільки залишається йти до жінвідділу і пов'язати червону хустку на голову".

Вона стояла і посміхалась, ніби чогось чекаючи.

— Що ж ти думаєш читати?

— Історію профруху.

— А чому не з власного фаху?

— Мені це просто накинули. Уяви собі, що на все місто нікому взяти цих лекцій. Ніхто навіть з профробітників і партійців не знає добре історії профруху.

— То це тобі й накинули? А ти ж хоч підготувалась як слід?

— А розуміється. Хіба б я так могла виступати?

Ліля блиснула перед ним веселим задиркувато-химерним вогнем перемоги, але в тім поблиску Іван Семенович зразу ж упізнав гострий біль зраненого птаха, і йому стало провинли-во-боляче й шкода цієї людини, ще недавно такої близької навіть і в сварках.

— Ну, як знаєш. Тільки мені це не подобається. І я цього не похваляю.

— О! Чому саме?

— Хоч це, може, й модно, але це дурниці. Родину треба берегти, як не важко в ній жити.

Ліля, ніби вжалена, якось кручено поглянула на нього, лукава посмішка затаїлась у неї в кутках губів. Вона втомно зітхнула:

— Ти знову цієї. А я думала, ти прийдеш послухати мою першу лекцію.

— Ні, не маю часу. В мене по обіді практичні роботи. Ліля кокетуючи й елегантно повернулась, незабудки на

голові ритмічно хилитнулись. Ліля кивнула головою й сказала:

— Ну, бувай здоров, Івасю.

Іван Семенович нічого на те не відповів.

Обід і по обіді час пройшов доволі одноманітно й нудно. По тому зовсім несподівано від парку врізались на подвір'я важкі й гострі клини холодків. Біля сто-злота в а далечінь вкрилась бузовою, припорошеною пилом млою й помарніла. Над верхів'ями парку тепер рясним хвостом послалось сонце,— а тіні поміж дерев виразніш посиніли.

Юрко тільки тепер ускочив до себе й, наспіх перехопивши й перекинувшись кількома словами з Варварою Карпівною, знову подався гуляти, навіть не зазирнувши до Івана Семеновича. Але й Іван Семенович нітрохи не потривожився з того.

Він зібрав деякі нотатки й пішов до кабінету.

В коридорі технікуму, коли зайшов туди Іван Семенович, на шкільнім годиннику показало десять на восьму. Біля кабінету чекали вже студенти, і осторонь ворушився якийсь меткий, припорошений ворсою сутінків силует. Іван Семенович зразу ж відімкнув кабінета і в світлі розчинених дверей упізнав їжаку вато-кольку і трохи засоромлену постать Ковтуна, що, як злодій, тулився до дверей, тримаючи в руках записну книжку з олівцем і ховаючись за студентами. Студенти зразу ж посунули до кабінету, а Іван Семенович, впіймавши погляд Ковтуна, поманив його рухом руки, і той несміливо зайшов.

Він допитливо глянув на Івана Семеновича, але той, відчувши цю своєрідну пожадливість до знання, навмисне, щоб не соромити, нічого не сказав і звернувся до студентів.

В сьогоднішніх практичних роботах треба було зробити підсумки головним темам поточного шкільного року: електриці та проблемі атомів, йонів і електронів. Мова йшла про електричну силу в явищах світла, в освітленні землі від планет, про йонізацію й електронність матерії, про чинність катодних рур і відповідно до цього про природу та чинцість X-променів і, нарешті, про перспективу опрозорювання темних тіл і перетворення матерії в енергію.

Досліди ставились з глибоким напруженням і піднесенням, що нагадували таємничі містерії давніх часів Єгипту, Еллади та Індії. Ніби звідкись, із незнаних тьмяних царин світу, на мить блискавкою спалахувала перед допитливим оком людини найпевніша, найістотніша правда про світ, що зразу ж мусила знову потонути в тій таємничій царині.

Студенти самі проробляли деякі досліди. Один з них роздяг-ся і попрохав освітлити його радіопромінням; в кутку вороже загудів умформер, худе ребрасте тіло на мить залилось білясто-бірюзовим промінням, хтось із дослідувачів помилково повернув регулятора міліамперметра, тіло ніби розтануло в тім промінні. Студент, що стояв на освітленні, раптом рвонувся вбік, поточився, його підхопили перелякані товариші. Студент, що випадково наводив промені, злякано повернув регулятора, рура погасла, і тільки темряву не переставав розлютовано гризти в кутку умформер. Засвітили звичайну лампу. На тілі в студента була густа червона пляма, і всі кинулись оглядати її.

Так, у долині грудей була роздразнена пляма на шкірі, що свідчило про незвичайно чинну силу променів. Але зрештою це ще не так страшно було: коли тільки нервові вузли, так звана сонячна заплітка не пошкоджена, то зовнішня виразка мусить швидко загоїтись. В шухляді Іван Семенович знайшов вазеліну, рану помазали і знов взялися до дослідів.

Але тепер важко було поставити на той самий поділ регулятора міліамперметра.

Для експерименту взяли іншу лампу, всю вкриту зовні нікелевою листвицею з конденсованою відтулиною для променів, і стали наводити на книжку.

Студенти затаїли дихання, в бірюзовім світлі очі Ковтуна дивились злякано й божевільно. В густій напруженій тиші чути було, як ляскотливо потріскувало проміння лампи і йшов густий шелест,— ніби хтось увесь час жмакав і рвав шовки,— а в кутку, як і раніш, знову загриз темряву ум-формер.

І ось раптом книга вся розповзлась, ніби розтанула, і на полотні екрана виступили пожмакані, наліплені шар на шар, неясні опромінено-водянку ваті знаки книги. Хтось із студентів ахнув і приголомшено затих. Водянку ваті літери на полотні, здавалось, ворушились, як комашня.

Знизу, з парку, долетів розсипчастий жіночий сміх; його вгамовував чоловічий голос, однак жіночий не слухався і змагався, а чоловічий не втерпів — і сам розсипався на галасливий сміх. І раптом зірвались патетичні слова, з яких Іван Семенович зразу впізнав Альтшулера. Рука Івана Семеновича затремтіла, книга спалахнула вся білястим світлом, потім ніби вся взялась вогнем, зчинився тріск — катодна рура задимилась зсередини.

В кімнаті було сутінливо, а знадвору зазирнули сріблясті м'які озера місячної ночі, дерева в них набубнявіли й повисли, легкі, як тіні; далечінь взялася сивою млою, а тим часом з парку дійшов спів... Лі лин спів.

Іван Семенович зразу ж упізнав той спів і нестямно метнувся, ніби вжалений електричною іскрою. Так колись співала йому, в парку Мусіна-Пушкіна, ще як була нареченою, а тепер виспівує Царинному з Альтшулером, тільки голос їй тремтить поколото й трагічно.

Тепер, збентежений мимоволі, з розбитим надвоє чуттям, Іван Семенович, Однак, спробував пересилити себе і поглянув до умформера. Виявилось, що в дротах зчинився курцшлюз і через те умформер не міг працювати. Щось робити було пізно і не хотілось, а тим часом всі оточили Івана Семеновича, пожадливо й сполохано-інтимно розмовляючи з ним. Іван Семенович відчув цю незвичайну ситуацію і заговорив до студентів щиро й розчулено, почуваючи, як від особистого схвилювання голос йому ще теплішав.

— Отже, товариство, катодні промені, хоч їх ще не зовсім вивчено, це не що інше як розклад матерії на найменші частини, а саме електрони. Як бачимо звідси, це не фантазія, а цілком реальний факт. Матерія, нехай у найрідшім стані, розкладається, матеріал може легко перетворитись у дійову енергію. Колись ми дійдемо того стану, що якась невеличка грудка глини рухатиме ціле підприємство. І ми стоїмо вже на шляху до здійснення цього. І це буде таке величезне досягнення, що нам тепер і не сниться, до якої міри воно змінить усе наше життя. Це внесе величезну революцію. І, розуміється, тим прийдешнім ми видаватимемось дуже смішними пігмеями. Ось це один висновок, який можна зробити з сьогоднішніх дослідів.

Тепер друге питання, про опрозорювання матеріальних речей, речей щільної маси. Ми вже й сьогодні зробили в цій дільниці чималі досягнення. Як ви мали нагоду спостерігати, книга відсвічувала своїми літерами на екрані. На чім же це побудовано? На рівнобіжності променів, що йдуть до нас від звичайних речей, з променями даного приладу. Коли ми нарешті знайдемо формулу, в якій визначимо довжину й швидкість проміння, що йде від кожної речі, ми зможемо пускати електричне проміння тої самої довжини і опрозорю-вати ті речі. Розуміється, наші досліди дуже наївні й дитячі, але і в цій царині ми вже підходимо до великих спізнань. Ось і в цей момент індуський учений Бозе, як повідомляють газети, винайшов промені, в яких навіть смола стає зовсім прозора. На жаль, дуже важко дізнатись, які це в нього промені. Але й ми, не знаючи цього, як бачите, стоїмо дуже близько до винаходу тих променів.

Іван Семенович оглянув своїх слухачів, погляди яких горіли молодим захопленням, і сам запалився натхненням від цих великих досягнень і можливостей науки. Але запитань не було.

Всі, збившись у купу, захоплено, потаївши дух, слухали. Спереду стояли дві студентки, очі передньої, напоєні місяцем, тепер рясно й таємниче відсвічували тихим фосфоричним

Коротке замикання.

світлом. Решта збилась докупи і схвильовано стежила за Косенем. Тільки Ковтун важкою, трохи похилою постаттю стояв сторонь, у сутінках, похмуро прислухаючись до розмови.

Так, певне, десь учні давніх ієрофантів спізнавали серед ночі єгипетські й елевзинські містерії, схвильовано й затаївши дух, коли промінь місяця зазирав десь у скупе віконце, а в зеленій темряві ховались величезні підземні склепіння.