Українська міфологія - Володимир Галайчук

А чоловік каже: «Цього я не стерплю. В нас дитина померла, а ти така весела, а як твоя мама померла, то ти плакала». А вона каже: «Я виділа, як дитину ангелки вели, а маму — там у комині розтерзали душу чорти». І за то вона так за маму плакала, а за дитину раділа, бо її ангелики на небо забрали».[1597]

У с. Глибівка цей текст репрезентовано як етіологічну легенду про ластівку: «Розкажу ще притчу про ластівку. Були два хлопці і погнали коні в ліс пасти. Коні паслися, а вони собі полягали спати під ліску (під ліщину — В. Г.). Вони сплять, і виходить з річки дві дівки, стали і танцюють. Один хлопець пробудився і сподобав собі дівку.

Прийшов додому і пішов до ксьондза радитися, як має ту дівку знайти, бо дуже собі сподобав. Ксьондз йому сказав, щоб купив два чоботи і ліг на тому місці спати, аби були дуже файні: «Постав один чобіт, де вони танцювали, а другий сховай і лягай спати». Він так зробив.

Вона вийшла танцювати і дивиться — такий файний чобіток, та й взяла. Пхає одну ногу, пхає дві в один чобіт. І він мав лапати, як вона дві ноги запхає в один чобіт. Він так зробив. Він її злапав і сказав, що хоче мати за жінку. «Я буду за жінку, але що буду робити, аби ти ніколи не питав»…

Прийшов він додому з нею, оженився, появилася дитинка, і та дитинка вмирає. Вона наймала музику. Через рік вмирає мама, і вона так плаче, що руки ломить. Чоловік ніколи не питався, але запитався, чого вона так плакала. Вона сказала, що скаже, але більше з ним не буде: «Дитинка вмерла — то ангел. Твоя мама — велика грішниця. Якби була ще така людина, аби так плакала, як я, то ми б всі гріхи вимолили б». І [вікно] розтворилося, [вона] у вікно пирхнула, зробилася ластівкою. Він її вхопив— і хвіст обірвав».[1598]

Ю. Шнайдер на Рожнятівщині записав оповідку про те, як чоловік у зазначений вище спосіб (за допомогою червоного чобота) зловив майку, щоб дізнатися від неї про ліки для худоби. З тексту можна зрозуміти, що за майками визнають уміння доглядати тварин, як це властиво лісовим німфам.[1599]

У записах дослідників демонології майки нерідко є персонажами етіологічних легенд, пов’язаних із певною місцевістю. Зокрема, в одній із таких легенд із Рожнятівщини майки початково постають як семеро сестер, демонізація яких відбулася вже згодом, по смерті їхньої матері. Сестри загинули, утопившись у своїх сльозах, із яких постало озеро.[160] В іншому, пов’язаному з цією легендою за змістом тексті, майки дбають про чистоту озера, у якому живуть.[1601]

Лісні

Так звані лісні (чи лісниці, лісовки), за матеріалами В. Шухевича,[1602] зманюють молодих вівчарів, так що ті «тратять цвіт», худнуть, «жовкнуть», тобто марніють від такого кохання. Попри це, лісні мають виразні ознаки лісових духів: худобу їхніх коханців-вівчарів не зачіпають ведмеді, на їхньому «данцовищу» першою після зими зеленіє трава, вони, власне, і засівають нібито навесні траву й інше зілля.

Лісні, як і мавки, також походять від душ померлих неохрещеними дітей і виглядають як дівчата «без спини»; схожі в них і пісні:

Не мий ногу ногою,

Не пий воду рукою!

Йик би не лук-чиснок

И не оделен-зїльи,

Мати би сина

На сьвіт не сплодила!

Племета

На гуцульській частині Богородчанщини (села Гута й Пороги) з уявленнями про русалок, майок, мавок тощо співзвучні оповіді про ще одного демонічного персонажа — так звану племéту: «Племети такі. Чи снилосі шось, чи показувало, людей пуджєло, а зараз того нема. Племета — такая лиха якась душє. Є таке, шо тебе хтось кличе. А як тебе шось у сні кличе, аби сі не обзивав. То кажут, шо то мавка якась, шо то може вікликати. Ось туйво на тим потоці, отуй дівку виділи в вінци, у білій сукенци. Казали, шо то русалки. А я таку стіну білу виділа… То називали не русалки: старі люди казали, шо то мáвки. («А то не те, шо майкó?» — В. Г.) Майки, майки… Ото як в дитини, та й великих, такі червоні, чорні тверді груди пороблятьсє, то кажут, шо то майка сце. То то рвали майє (ну, то, шо на свята Зелені маят, той лист), і мама казали мачєти в молоци і прикладати до грудей, бо то майка».[1603]

Про племету відомо, що це страшна істота в білому вбранні (у білому уявляють і русалок та ін.). Вона лякає людей уночі і вводить їх у блуд, гукаючи на ім’я:

— «Таке в білому, високе, от як перебираюці. Такі були вечорниці колись. То, ка’, вбираєці на племету. Візьме, накине на себе простинь, віреже зуби з бульби, в’зьме миску, поставе в миску свічку та йде отаке. То там гвалтує всьо на вечорницях, шо страшне».[1604]

— «Як племета кличе — то не ’бзиватисі — хіба за третим разом можна. Одного цілу ніч водило».[1605]

У більшості випадків племета асоціюється з поняттям «страх», або ж, точніше, «нічний страх». Назва «племета» співзвучна з назвою «планета», добре відомою дослідникам демонології.

Зокрема, про «племету» говорили так: «Племети тоти — просто страх людини. Людина як має страх, то йому всьо привидиця. То нема племети ния´кої. Кум мій приходóв до мене, шо боявся дома спати (в нього дівчинов сестра померла). Я його веду, а він каже: «Диви — на дверях Анна стоїт». А я не виджу. Так, страх мав».[1606]

Схожі характеристики й у «планети»:

— «Як місіць настає або сходит, то тогди ходит небіщик, а як когут запіє, то щезає, то планета».[1607]

— «Планета — то така сила невидима, вона все водить, аж не трафляться люди та його не вирятують».[1608]

— «Сотона», або «планета», — то є «блуд», який сплячу людину може витягнути й водити полями і лісами».[1609]

Згідно з матеріалами А. Онищука, племетами називають таких персонажів, як чорти, нявки, мерці, топельники, повісельники, опирі чи відьми, які в зміненому вигляді ночами «сьмішкують» і страшать людей.[1610]

Загалом же варто зазначити, що «племета» найбільш віддалена від загального образу мавок / майок / русалок та