Українська міфологія - Володимир Галайчук
Про цей та інші засоби йде1ться, зокрема, у такій бувальщині: «В нашого Васильи майки сцали: ссали з грудий кров і так були відосцали ціцьки, що аж молоко йшло з грудий дітини. Я мусила дві неділі стояти над колисков, бо лиш відóйду, як дітина дальше плаче, бо майки сцали… Ми ходили до Анни М., і в’на ладила кукли та клала коло дітини, та не помагали кукли; потому повивалисмо у шлюбне (в запаску і хустку шлюбну: під голову — хустку, в запаску — повивалисмо); потім клали образи з церкви — фани. Як поклали фани, то вже тоді не мучило дітвака, але вчепилосьи до мене, той дух, і мені здавалосьи, ніби довкола мене літали птахи і лоскотали крильми, так що я не могла цілу ніч заснути. Та післьи тої ночи майки лишили нашу хату».[1591]
Майки нерідко є персонажами народних казок та легенд. Зокрема, в одній із казок ідеться про те, як парубок узяв майку за дружину:
— «Колись як нищили дітей, дівка як стидалась чи що, то ту дитину видерла і десь її просто прикопала, а та дитина потом росте та й майка робиця. Та й котра людина щаслива, то в теї людини просить хреста. А як є якась людина щаслива, шо чує голос тої дитини, бере з лівого пальця кров, і бере хустинку, і хрестит: «Як дівка, най буде Марійка, а як хлопець, най буде Іван». І ту хустинку кидає, і та хустинка в повітрі летит до тої дитини, котра дитина просить хреста, і та дитина потому маєчку робить, і вона вже робиця така файна дівчина. І на Івана така є площадка, і ті дівочки там бавляться, співають, танцюют.
А єден хлопець, ну, говорили, шо є майки, а той хлопець пішов і хотів видіти, яка то майка, та й пішов туди. А пішов до ксьондза спитав, як би він, шоб ввидів ті майки? Та й ксьондз каже, шоб він сховавсь в такому капелюсі невидимка. Каже: «Візьмеш той капелюх, і вони не будуть тебе видіти, і ти зможеш вийти до тих дівок». Той взяв той капелюх, та й пішов, та й дивиться, а дівочки так танцюють та й все співають: «Шоби моя мама Царства не дістала. Якби була мене породила, я була б на світі жила, я би собі заробила та й була б на світі жила». Танцюють і так співають. А той хлопець дуже сподобав єдну дівчину, таку дуже файну. Та й пішов до ксьондза та й каже: «Мені єдна так сподобала майочка. Як би я міг її узяти?» А він каже: «Підеш на другого Івана та той знов той капелюх візьми, вони тебе не будуть видіти, але ти візьми єден чобіт та й кинеш той чобіт межи них, котра тобі сподобалась. Та той чобіт ухопить і буде натягати, а не буде знати, як то надягати, та й буде надягати на дві ноги. Та й ти її так злапаєш, бо вона не зможе тікати».
Він пішов, зробив собі єден чобіт, та й пішов, та й знов надів той капелюх, та й знов сидить дивиця. А ті танцуют, а він кинув той чобіт, а вона вхопила той чобіт та й пхає ногу, та й пхає другу ногу. Вже кинув той чобіт, вже й злапав, та й каже: «Ти тепер будеш моя жінка». А вона каже: «Буду». Вже він привів її додому, вбрав її в шмаття своє та й йде до ксьондза, бо хоче вже з нею шлюб узяти. Вона каже: «Я з тобою шлюб візьму, лише шо я буду робити, аби ти в мене не питав. Як тілько мене запитаєш, то тілько мене будеш видіти».
Ну, то він вже роки жив: шо вона робила — він нічо’ її не питався. Вона з ним не сідала їсти, він не видів, коли вона їст. Все питався: «Шо ти їш?» А вона каже: «Я тобі даю, а ти їш». А вона все в дванадцятій годині пропадала десь. Вже роки пройшли, вже дитина була, а він каже: «Ти знаєш, кілько я тебе не питався, ми вже роки жиємо, а я тебе не питався, шо ти робиш. А тепер я тебе запитаю, де ти вночі діваєшся, шо ти не їш? Я тебе не вижу, аби ти їла» (Вона все мовчить — піде на цвинтар та тих материних кісток полиже.) Та вже вона йому каже: «Я йду на цвинтар, за мамин гріх я їй кістки облизую. Я тобі скажу, шо я їм, — ото я їм». Як вона сказала, то вона й пропала.
Як вона пропала, то йому вже гірко було, він її любив, та й дитина була. Та й йде знов до ксьондза та й каже: «Отче, вона мені казала, шоб я не питався, а я поінтересувався та й поспитав». А ксьондз каже: «Знов на якесь свято іди собі, і будеш молитись. Будеш іти, буде така дорога, а там буде така гора, шо ти до неї не годен вилізти, але, може, ти й вилізеш».
Він вже так іде, іде та й молиця, та й приходить до тої гори, а там така схильна гора, шо він не годен на неї вилізти, але почав молитись і якось виліз. Та вже виліз на ту гору, а там, на горі, нема хатів, лише єдна хатчина, і там світиця. Він пішов під вікно, дивиця у вікно — а то його жінка та й дитина. А дитина ввиділа та й каже: «Мамо, тато, тато!» А мати каже: «Дитино люба, той тато не годен до нас зайти». А та дитина далі: «Тато, тато!» А жінка вийшла надвір та й каже: «Шо то за Божа душа? Як хтось є, то покажися». Та він показавсь та й каже: «Кілько до тебе добивався…» І вже як вона його ввиділа, то він вмер тоді».[1592]
— «То такі файні дівочки, шо їх мама не хотіла та й лишила десь чи закопала, то вони співають: «Аби моя мама царства не дістала, бо якби була мене породила, то я б
