Українська міфологія - Володимир Галайчук
— «Клéчаннє — із ліпи… Рубали клечаннє: і в хаті ставили, і перед порогом такі цілі вирубували да ставили. Із ліпи. І траву шовкову, кажуть, трава шовкова, — до рвали да скрізь іструшували: по хáтах іструшували, і в сíнцях, — скрізь повитрушуване було. І татарка. Оце татарка, м’ята, пахуще, файне, — оце цім усе… Ну, кажут, шоб врагі не заходили в хату. До ставілі це. Русáлки шоб не щипали да не ходили».[1519]
— «Все зелене. В основном липа треба. А на окна татарку ходили да рвали у лузі. Русáлкам. Шоб нюхали. Шоб не лоскотали нас. В нас не татарка, а кукла — в нас казали».[1520]
На Камінь-Каширщині з троєцьким зіллям та гілками обходили поля:
— «А в нас, в Камінь-Каширському районі… Оленіно. То знов так казали, шо… вже в нас, як то після Трійці, вже беруть оці, шо на празник святять… там липих, липу, клен, — і вже оце після Трійци біруть, і всі, де жита зерновиї, геть всі обходять поля. Таківо старші люди. Обходять через то, шоб вже тиї русалки… каже, вони віходять, і вони посля… як обійдеш, тоді вже вони іщезають, їх нема вже. Каже, шо вони не показуються вже. Каждий, де є от кусочок жита, чи овса, чи шо там посіяно — то всажали голлячку туда, шо вже туда русалки не зайдуть, на ту площу».[1521]
Водночас рослини мали не лише оберегове значення. Нерідко їх вважали пристановищем русалок на час Русальниці. Таку функцію можуть виконувати трави:
— «Лепаху тиждень після Тройці не збирали з підлоги, шоб русалки ходили».[1522]
— «Ну, м’яту, татарку стелють же в суботу. І тиждень же лежить, шоб русалкі та’ як… То накóдаєм і пуд столи, і на окна, шоб уже русалкі спалі. А тоди вже в понедєлок ізнімаєм вже, виносім. Вже траву ту — у мешок, да як умре чоловєк, то у могилу клалі, на падушку… А голькі з клена, з ліпи — десь вікінулі да спалілі…»[1523]
Частіше, проте, для русалок призначалися вкопані деревця — «шоб вони там хилиталися».[1524] Таке уявлення поширене на Іванківщині, Чорнобильщині, у Поліському районі:
— «В осики трусиця листя через те, шо на ньому гойдаюця русалки».[1525]
— «Клéнням. Ходили в лєс, у нас у лєсі клення було. Ну, й татарка в нас була, татарку рвали да на землю кидали. А так — тіки клення вішали. На вікнах ставили і на землю кидали. Ну, і так, у нас трава — осока така була — до жали і подстеляли. Ну, і хата в нас була, двє комнати, до Тройці белили все, прибірали так як положено. Тільки на воротях ставили клення там, у сараї. Гілки. Ну, кажуть оце, шо русалки приходет да… Ну, вони прóйдут — якшо є — вони гуляют там, — кажут все. Ну як — розвлєкаюцца. Ну, в кленні, в кленні, шоб це було. Бо, каже, як прийде — немає клення в хаті, до це, значить, русалки, вони… Ну, це так баба розказувала, а я не скажу. Клення обізательно в хату. Ну, і на воротах ставили, на сарай вішали. Ну, так розкідали гілляки, кідали гіллячки. Ну, хто як. В каждой сім’є по-різному».[1526]
— «Чим прибирали? У нас у Крáсніци, село, така росла — татарка — називалась по-нашому. Там така мє´сціна одна токі ліш була. І всє окружниє села ішлі туди рвать. Татаркаю. Ставлялі мі по окнах, і кльон. Ну, і поли встілалі татаркаю і кльоном. В кого пол там, поли і все. І на окнах в основном. І вєшалі у дворах. От, напрімєр, і в сараї, і коло хати, попід каждим акном забівалі. Рабілі… прабівалі калка — і га-а-арний кльн пастáветь. О-отаке вісоке. Шоб було коло двора, коло окна. Оце таке. Ну, кажут, шо русáлки приходять. Колихацце. На Троїцу. І то вони тиждень. Колишуцце. І аж до понедєлка».[1527]
— «А то знов казали, шо… да ще в нас закóпали берези коло двора, у дворе, гарно так прібірали. І ото такі як татарник, чи пáнни, нажинали, ну, всяке таке пахуче зєллє, і кíдали коло двора, в хаті, і, моляв, в верандах ускрозь, і це кажуть, шо, мол, росáвки будут вже гýтацца там, на тих березах. Дак ми були малиє, ждем ввечері, так довго, дивíцца, чи це ж вони будут гутацца, чи нє».[1528]
— «Ну, бєрози на углах станавілі на дьвєрáх, шоб русалкі каліхалісє. Як у хату входіті, шоб здоровиє бєрози булі. Лєс рубалі. В нас же лєс був радом, дак бєрозу всігда… І вбіралі всє вже хáти, канєшно, прібіралісє к Тройци».[1529]
Глибинний збіг із цими уявленнями містять відомості з Опілля, згідно з якими в ніч напередодні Зеленої неділі на гілки, якими обмаювали будинки та брами, прилітали душі померлих і гойдалися на них, наспівуючи колискових пісень та сміючись. Ці душі, як вважають, покликані були охороняти хати й обійстя від лихих сил.[1530]
На завершення констатуємо, що демонологія не є закритою, законсервованою системою: вона живе, змінюється з плином часу, і зрештою, як і традиційна народна культура загалом, зазнає непоправних утрат. Щодо уявлень про русалок прикметною є єдність сучасних респондентів у думці, що русалки — явище «одшедших» уже часів і що в наші дні цих істот немає. Про «закляття» русалок знаходимо й відомості більш ніж столітньої давнини: «Цяперъ русалокъ вже нима: ёны закляты, а упяродъ были».[1531] Найпоширенішу причину зникнення цих істот вбачають у «заклятті» — або безпосередньо русалок, або землі. Одні інформатори вважають, що заклинав Бог, другі — що громада з хоругвами на чолі зі священиком, треті — що «знаючі» люди чи землеміри із залізними ланцюгами тощо:
— «Бог їх закляв, бо вони шкоду робили».[1532]
— «Колісь, як була земля незаклята, то русалкі ходили».[1533]
— «Колись і русалок бачили, а потім, казали, було якесь закляття і їх закляли».[1534]
— «Це колісь таке було, а потом їх постєпєнно позакліналі. Заклялі їх».[1535]
— «А зара тепер їх нема. Зара їх закляли. Давно колись такі люди були, шо знали, як».[1536]
— «Вони колись чепалі людей. Вони лоскоталі. Ну, то не мо[ж]на було — вже вельмі порчу робілі. То взялі батюшку, і кóрогви тиє, все, і люди ходіли да їх закліналі — по полях, по
