Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Таке бýло, що йде кричит «хреста». То що маєте на сóбі — кидáйте: «Як пан, то будь Іван, а як панна…»[1653]

— «Ставалось, що просила хреста, — моя баба війшла надвір та й стоїт, а так як ніби йде у повітрі та й каже: «Хреста, хреста!» — а баба як мала хустку на голові таку, так зняла та й каже: «Як пан — будь Іван, як сь панна — будь Анна», — і хустину вергла — вже баба не виділа тої хустини, вже баба охрестила».[1654]

— «То їх охрестити треба, як почуєш, а таке деколи буває, то так старі люди розказували. Треба їм платка кинути і приказати шось, але я того не знаю, то треба старших питати».[1655]

— «Некщéники — то нехрещені діти. І буває, шо пóтя летит і просит ксту. І то треба таку рубатку кинути, полотна чистого кусок, і дати ’му ім’я: як ісь хлопець — Іван, як дівча — Марися. І воно візьме і полетит».[1656]

— «Буває таке, шо чуєш, та’ гі вітер повіє і чуєш, шо «Хреста! Хреста!» Шо то дитина нехрещéна, вона просит хреста. Треба, якшо маєш платочок, тканину якусь, хустинку чи шо, кинути і сказати, шо хрещаєцця… чи «На тобі на хрест»… Отако».[1657]

— «То будéте йти вночó, почуєте, як летит птаха і кричит: «Хреста! Хреста!» Я то сама лічно чула. То мати коло себе хустинку чи фартух вдерти, і кинути, і казати, як дівчинка чи хлопчик— на тибі ім’я´. Стрáччіта».[1658]

— «Ну, як лякає таке-от, кажуть, от, часом, дитя, шо нехрищане помре, ідеш — кричить, то тре’ кинуть шось. Тому, шо воно та’ як просить, шо кинь. Тре’ кинуть. Чи якого платочка, чи шо-небудь треба кинуть йому».[1659]

За однією з версій, полотнинку кидали, щоб «безпірна» дитина могла «прирядитися»:

— «Як зора падає — перехристи її: там… Іван, Степан, Марина, Катерина чи єк. Íм’я дай. Трапку кинь. Онýчку хоть яку, шоб було в шо прирядитися йому. Воно голéнькеє. То як жінка родить без пори. То він не принімає, вони зорами падають. Безпірні — которі без порі вони. І їх посвятити водичкою, і íм’єчко дати — тоди закопують».[1660]

— «Як ідеш і чуєш, шо плаче, то передери платочка і кинь. Воно хоче вдітися, бо ж воно голе. Хтось поховав дитину цю».[1661]

Водночас достовірнішим є пояснення, що полотно виконувало функцію крижма:

— «Як нехрищена дитина, і буває так, шо прилітає якась пташка і дуже крепко співає: «Ухрести, ухрести, ухрести…» То й мені таке було раз в Славуті. А одна баба каже: «Візьми платочка, поклади і пумолися «Отче наш», і побачиш, шо буде». Я так і зробила. а ця пташка прилетіла — і за цього платочка, і полетіла. «Оце, — каже, — вже в нього є крижма».[1662]

— «Казали шось, шо кидáли крижмо, бо нехрещéне».[1663]

— «Кажут, шо то летит тото і та’, гі птах… І ти, хто видит їх, має сі за ту душу молити. І крижмо кидати, що має коло себе».[1664]

— «То колись так казали, шо просять хрещення, і треба їм кинути платок свій і сказати: «Якшо пан — то Іван, якщо панна — то Іванна»… А той платок— то як крижма, то ше як його кидаєш, то треба перехрестити».[1665]

— «Кажут, що десь в облаках плакало. То треба десь, як маєш носовик чи навіть сорочки наволок, то урвати і кинути на крижму, аби була крижма. І кажут: «Як дівочка — то будь Марія, як хлопчик — будь Йосафат».[1666]

За можливості в хустинку ще й зав’язували гроші: «Йшли ми ворати на Муравель (бо там все сі муравлі плодят). Воремо, воремо… Дванадціта година: надлітає птах, такий, як голуб, і пише: «Ксту! Ксту!» (хресту — В. Г.) А мій батько мав хустóня, і таку сорочку, пазельнóцю, шо гроші мав, і взяв ті гроші, зав’язав в те хустóня і каже: «Хрещаєця раб Божий. Якшо хлопець — то Іван, а якшо дівчина — то Марія». І три рáзи перехрестив, і так кинув, і то як то хустиня хопóло і три рáзи ся обернуло, каже: «Біг зáплать! Біг зáплать!» То, знати, яка дівка чи жінка задушила ту дитину, а не перехрестила».[1667]

Подекуди попередньо перевіряли, чи «чиста» душа потребує допомоги, чи, може, яке «нечисте» лякає: «Росказували, шо воно будьто пташкою перекидаєця лéтає да просить хресту. Кажуть: «Кожне хрещене Бога хвáлить». Як воно скаже: «І я хвалю´», — то кидáють якусь лєнточку чи шо одирви — і воно бере то в дзю´бу і несе».[1668]

У більшості випадків крижмо кидали в повітря, однак часом пускали за водою: «Казали, шо навіть люди так шо на Дністрі бýли, і кричєло… ну, та’ гі їм здавало сі, шо кричит воно: «Хреста! Хреста!» Пташка війкала. Та й не мала нічо’ коло себе, та й колись такі фартухи носили білі, півка — називали, то вона відрізáла від себе та й каже: «На, називай сі, там, Місько… Як ти хлопець, то будéш Михайло, а як дівчина — то будéш Варвара, чи як там». Так шо ніби вкидáла з себе тото на воду і хрестила так, таке казала. То чось воно на воді появ’єло сі. Таке я чула, але не виділа я такого».[1669]

Трапляються варіанти, згідно з якими крижмо потрібно було скропити кров’ю з лівого мізинця:

— «Треба з лівого мезинця пустити кров на платок чи якусь шматку, і викинути, і приказати: «Якщо дівка — най буде Марійка, як хлопець — най буде Іван». І та хустинка ся підійме в повітря, то вже для тої дитини».[1670]

— «Казали, шо ті нехрещені діти стають тирчатами. То вони літають по землі і просять хрещення. Як тако йдеш і чуєш шось таке, то треба платочок свій взяти, пустити на нього крові з мезинця лівого, кинути вверх і ще приказати: «Якщо пан — то Іван, якщо панна — то Іванна», — то так як ніби похрестив».[1671]

— «Як помирали діти нехрещені — то потерчата. То як по лісу йдеш і тобі чується, шо тебе хтось кличе, то треба було кров пустити з лівого мізинця на платок якийсь чи тряпочку і викинути вверх. І ше треба приказати примовку: «Як пан — нехай буде Іван, якшо панна — то Іванна». І той платок аж летить».[1672]

— «То ж маленькі душечки, тілько вони без хреста, то вони по землі літають хрещення собі просять. То як чуєш де який голос дитячий в лісі, то треба свій платок викинути, тільки на нього маєш кров з лівого мезинця пустити і приказати примовку спеціальну, то