Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Сім років та дітина є, за сім років вона переходить, всьо. Якшо ви не перехрестили, воно стає тим цілим Фидьом, тим [злим] духом».[1689]

— «Нехрещені і жертви аборту йдуть до злого, вихорь крутять разом із злим і недоношені дітки, як їх не ум’янить».[1690]

— «Через сім рóків — то грім б’є на них. Через сім років, як нихто його ни… Буває ж так, шо дехто як плаче на мóгилках. То берут хрестика кóдают — на йменнє, там: «Паки, паки, шоб ти звалося…» А на них потім грім б’є, як нихто мня не дасть. Хрестики — із трави тої, шо на дорóзи. То говорать, шо то вони і крутят [вихором]».[1691]

— «То тиї чортó, вони робляця з людий. То тиї вбортó: кинеш ту дитину, а воно ж нехрищане. Воно просит христа, плаче. Треба шо є в кишени — чи гроши які, чи який платочок— ти кидай туди, де воно плаче: «Єк хлопчик — звацця раб божий Єдам; єк дівчинка — раба божа Єва», — і вже воно йде до Бога, бере той подарочок, і воно вже раде. То воно і плаче, і ще зорóю падає з неба. Ото тоже дитина христа просе. І вже як нихто не вхрóстит ту дитину, воно вже переходит у бє´си, в чурти. Ото їх і грім б’є. То воно так ходит, поки ни вхристят».[1692]

— «То ті вборти ховали, де могла запхати. То воно годуєця дев’їть днів, а потому, через дев’ть років, воно дістало свою силу і пішло. Якшо воно не має хресту, то його святий Михаїл кропит — громом б’є».[1693]

Про сприйняття потерчат як ворожих людині демонічних істот свідчать і матеріали Ю. Шнайдера. Згідно з ними, «стратчє» — це дух дитини, котрій мати вкоротила віку, а водночас диявол, який страшить людей. Душі таких дітей бояться нібито блискавиці, яка їх вбиває.[1694]

Місця, де закопано «некщеника», вважають «нечистими»: «Вже тото недобре там, як де дівка дітину вродит і сховає».[1695] У таких місцинах береться блуд: «Блуд бересі навіть отут, на горбу. Там у фронт були еваковані, і були беременні, і там закопували… Я іду там раз, а там така границі, та й я йду, а там так: «Хресту-у! Хресту-у!» Як я на землю, а воно шось таке голе як жєба, і кричит: «Хресту-у! Хресту-у!» А я думаю, шо це таке? А потому себі нагадала, шо це таке може бути. І говорю: «Вірую», — і перехрестилам сі, і ту хустку, шо на собі мала, роздерла, та й кажу: «Як хлопець, то будь Василь, а як дівчина, то Марія». І молюсі, осьде аж до каплиці, і вже ніде не показувалось. Ну то це я сама виділа. А це десь коло дванадцітої. А то не можна розказувати, бо може бути який страх чи шо. Аж на третий день розказувала».[1696]

Такі «пляци» недобрі для будівництва хати: «Хтіла мама будуватись. Вже навіть тако фудáмент закóдали каміннєм. І кажут: «Воно мені ніяк не йде». Кажут, у Вині жиє жінка, шо… Пішла баба, взєла землі з того місці, і жінка тако подивиласі і каже: «Жіночко, тут не будуйте хату, вже гет це розкидайте будуйте вище, бо тут недобре». А відтак розказували, шо там… якесь бýло весіллє чи толока, і так челідь в болоти дитину затоптала».[1697]

В оселі, де є неохрещені до семи літ «стратчата», «дїти не годують ся, а мруть».[1698]

Нерідко місця поховання «безпірних» були неподалік від обійстя чи й безпосередньо на обійсті, адже ніхто не хотів, аби сторонні бачили, що ти щось ховаєш. Наприклад, «завитка» («нечесна» дівчина) могла заховати свій «гріх» на межі, у порохнявому дуплі дерева, на вуглі хати, під трам (сволок), під поріг і навіть під долівку в хаті, прикидавши від стороннього ока дровами (раніше долівка вся була в ямах від того, що господар взимку рубав на «ковбиці» дрова, так що можна було непомітно заховати «зронка»). Звідси й походить спорадичне вірування, що саме з «некщеників» виростає годованець.

У Карпатах вважали, що неохрещені потерчата з часом стають русалками або майками, нявками, лісними:

— «Коли дитя «прийде на сьвіт нечьисне», себ то без житя, або хоч живе, а умре не хрещене, то душа його тиняє ся опісля горами й лїсами, «клине своїм родичам та кличе ирсту»… «Як би тото хтось зачуў, та аби верг, шо має на землю — ци би платок йикий, ци би и удраў из сорочки кавалїчок та аби верг и аби казаў: «Йикис хлопец, то ирщу кі христом сьвєтим и даю ти на имє Иван (ци як там), а ґіўчьи, то Марійка (або як)», — и тогди, як верг тот платок, а оно собі здойме и летит до Бога. Буває однак, що і сїм лїт промине, а душа дитяти не найде чоловіка, що поступив би так, а тодї іде вона на Няўку».[1699]

— «Йик дївка учинит дитину, а закопає ї в землю в лїсї, а тота дитина перетріва 7 рік у земли, кличе вона хреста; йик хто учує та схрестит, то з неї не буде лїсницьи, а йик нїхто не вчує и не схрестит дитину, то робит си з неї лїсна-лїсницьи; крижми вона не має; перед ї покритий, а зад нї».[1700]

— «Як діти помирали нехрещені, та казали, шо то русалки. («А потирчата не казали?» — Л. О.) То такі теж. Як мале, то ше потирча, а як виросте, вже дівчинка велика, то стає русалкою».[1701]

— «Майки — то ті дівчатка, які помирали нехрещеним. То ж колись абортів не було. То вродить десь, у шматку заховає, і все. То казали, що таких багато було. То душечки є, а хреста нема. То ті діти і є тирчата. А коли вони виростають, то стають майками».[1702]

— «Я знаю, казали колись, мої тато казали, шо не раз вийдут — і так летить щось і плаче… («А як ніхто не охрестив, то чим потім та душа ставала?» — Л. О.) Майкою».[1703]

На межі Бойківщини, Гуцульщини й Покуття, у Богородчанському районі Франківщини, подекуди взагалі ототожнювали потерчат і русалок: «Казали, що діти нехрещені — то русалки, або потерчата».[1704] Характерні для цього району й уявлення про русалок як померлих без хреста дітей:

— «У нас в селі говорили колись, шо ті русалки десь коло річок. Люди такі давні, старі говорили колись, шо ті русалки беруться з тих дітей, котрі нехрищані. З тих, шо їх не хотіли,