Українська міфологія - Володимир Галайчук
Водночас у те, що відьми можуть літати, вірять повсюдно. Для цього вони нібито натираються соком тирличу або осиковою корою, маззю з котячих мізків, собачих кісток і людської крові тощо й сідлають коцюбу, мотику, віника, помело, коромисло чи мечика з терниці. Почасти відьмам прислужують чорні коти. До місця шабашів (а найвідоміше з них — на Лисій горі під Києвом) чи щоб робити шкоду відьми вилітають крізь комин.[1753] У деяких селах на Богородчанщині, зокрема, вірять, що відьми збираються на тополях біля с. Глибівка:
— «То ше колись розказували, шо в них на Івана так як то збір, то вони голі туди летять».[1754]
— «Відьми, кажут, шо колись бýли, де тополі, вони на Івана там сходóлисі, забирали молоко».[1755]
— «Ото в сусіди така тополя, то на ній на Йвана все збираються відьми, а люди під нею чатують, аби кого впізнати. Але ніколи нічо’ не випадало».[1756]
— «А на тополях, казали, шо відьми збираються. Тут в нас є така велика тополя, шо там ше з голодного року знають, шо там відьми збираються».[1757]
На Городенківщині вважають, що відьми збираються десь далеко в полях: «Коло Івана — то відьмó лíтают. Вони мают таке місце, шо сі сходіт. Вони йдут дес у поле, далеко. Ну я не виділа м цего. Є люди, шо виділи, ну я… Кочéрга та мітла…»[1758]
Розповіді про те, як відьми літають (зокрема й на людях, як у гоголівському «Вії»), доволі популярні в Україні:
— «Прийшов салдат на ніч до одної жінки і ліг спати. Він ніби спит, але дивиться: прийшла жінка, перебралася — і в комин. Зробилася котом— і в комин. А салдат сидит і чекає, шо то буде. А вона, та жінка, сіла на мітлу і поїхала. І приїжджає знов з тею мітлою, зробилася жінкою, мітлу поставила та й пішла. А той салдат перед тим забрав то її вбрання, яке вона коло печі лишила. Ну і та відьма прийшла, а одежі нема. Ходила вона, ходила, та й потім каже до того салдата: «Дай мені те вбрання, шо ти взяв». А той салдат каже: «А ти куда ходила? Ага, то ти відьма!» Тоді вона вже й призналась йому: «Так, я відьма. А ходила там, де мені було треба». Якшо та відьма має йти до корови, то вона перекидається котом чи ше чимсь, а так то звичайнісінька жінка».[1759]
— «Ото розказували, шо в нас в селі були такі відьми — звичайні жінки, а як прийде ніч, то вона перекидається — і шусть в комин. І десь її нема, нема, а потім назад прилітає. Ті відьми були вроджені — десь батьки навчили. Ото по сусідству була відьма, то вона нашій корові поробила, бо мати їй не встигла молока дати. То було по войні, тоді голод такий був. І потім мати довго просила ту відьму, шоби вона одробила, бо корова молока не дає і втрісне. Але та відьма не х[о]тіла одробити. Тілько потім мати занесла їй якоїсь там каші, ше чогось, то та відьма одробила, і корова знов молоко давала. Ото ше казали, шо бачили, як та сусідка розібралася до гола, сіла на мотичку і полетіла. Ото така та відьма була».[1760]
— «Моя мати була, ходила до Почаєва. І, каже, ночували в одної в хаті, в якоїсь женщини. І, каже: їдна приходит женщина. Старша питає її: «Шо ти, — каже, — зробила?» Каже: «Я за сéмдесіть кілóметрів лéтала, але, — каже, — хадзяїн був хитріший за мене. Він, — каже, — убсипав свяченим маком, і я не дуступила». То вони відьми називалися. Сідає, каже, на кóцюбу, і полетіла собі».[1761]
Відьму чи іншу «нечисту силу» здатні нібито розпізнати й протистояти їй первородні собаки, так звані ярчуки.[1762]
Бачить відьом і той, хто сам є відьмарем: «Ну, є такі люди, знаєте, мо’, яка вєдьма. […] Каже, як сам вєдьма — біжиш в церкву на Гордані — на всіх цідилки на голові побачиш — то вє´дьми. Казала мої мама, шо в них стояв такий салдат-відьмар, шо він казав: «Хазяйка, ви не п’єте молока, а воду. А хоште вєдьмів побачити? Йдіть зі мною до церкви».[1763]
Також «первак» (перша дитина в сім’ї) міг побачити відьом, зокрема в церкві під час освячення пасок: «На жінок, які робили шкоду корові, в нас казали «відьма». Казали так колись, не знаю, я не бачила, але моя баба казала, шо їх можна побачити на Паску. На Паску вони, як паску святять, то як дуже комусь треба, шоб воно побачилося, вони всі, ті відьми, в якихось там відрах, як ото дійнички — на головах у них дійнички. От моя мама розказувала, шо як вони перетворюються і показуються тим, шо родилися первими. От моя мама родилася первою, то їй показався з тої відьми собака: мама зайшла в хлів до корови, аж дивиться, а там здоровий білий собака. І тоді мама начала кричати, тоді прибіг батько і вдарив ту собаку вилками по ногах. На другий день бачили ту жінку вже, і нога в неї була перебита. Ну то, значить, виходить, шо та собака — то була та жінка».[1764]
У більшості випадків розпізнавання відьми справді пов’язують саме з церквою. До церкви відьма вдягає вбрання навиворіт, не споживає причастя, а стоїть схрестивши ноги. Навіть свічку ставить не тим боком: «Ну, говорать так. То великий гріх, кажуть. Щось то ж вона там тямить, щось то
