ім’я його буде, твоє то поріддя останнє, Старощів пізніх твоїх нагорода. Лавінія-мати В лісі догляне його і на батьківське царство поставить, І Альбалонгу стару він під скіпетр наш завоює. Цей от, найближчий, це Прока, троянського племені слава; Нумітор далі і Капій, і той, хто тебе нагадає Іменем, честю, побожністю, — Сільвій Еней, коли тільки [770] Доля дозволить йому царювати у місті альбанськім… Що за юнацтво, поглянь! Скільки сили у них бойової! Скільки вінків горожанського дуба їм чола вінчає: Ці тобі Габії чесні осадять, Номент і Фідену; Ті коллатінські мури складуть на гірських стромовинах, Болу, Пометію, Кору і Фавна святе городище! — Назви повік голосні на землях, не названих нині. Далі за дідом, дивися, син Марса іде до престолу, Ромул, що Ілія-мати (славетного кров Ассарака) В світ приведе. Подивись: двоє пер на шоломі у нього. [780] Так, його батько богів на діла призначає великі; Так, під рукою у нього наш Рим величавий огорне Міццю і владою землю, а духом сягне до Олімпа, — Рівняву всю семигорбу єдиною взявши стіною, Благословенний потомством героїв… Так мати-Кібела Пишно в короні зубчатій по Фриґії йде в колісниці, Родом божественним горда, сто внуків собі пригорнувши, Сотню святих небожителів, що на етері панують. Нині зверни свої очі, поглянь на цей рід незліченний. Все — твої римські нащадки: тут Цезар, тут Юліїв плем’я, [790] Що попід небо високе величчям своїм піднесеться. От перед нами і той, що так часто тобі віщували, — Авґуст — герой і нащадок богів, що знову появить Вік золотий у краю італійськім, на нивах, де вперше Щедрий Сатурн царював. І війною собі поневолить Він гарамантів та індів, що в землях живуть краєсвітних За годовими кругами, по той бік од наших сузір’їв, Де небодержець Атлант розпечені осі тримає. Вже і тепер, пам’ятаючи прикре богів віщування, З жахом чекають його меотійці і царства Каспійські, [800] Ждуть і тремтять перед ним береги семигирлого Нілу. Стільки землі не сходив ні Геракл у поході преславнім, Як переслідував лань мідноногу, і ліс Ериманта Від кабана визволяв, і Лернейську поборював Гідру, Ні переможний Ліей, що веселим ярмом виноградним Від верхогір’їв Нізейських жене переможених тигрів… Чи ти вагаєшся й досі у подвигах мужність явити? Чи й тепер ти боїшся в Авзонських краях оселятись? Хто ж то, оподаль, за ним із оливним гіллям виступає,
