Українське письменство - Микола Зеров

— [830] Тесть, що з Альпійських твердинь у долини Італії зійде, Зять, що назустріч йому приведе азіатів зі Сходу. Діти мої, не звикайте душею до війн міжусобних, Не дотикайтесь мечами стражденного серця отчизни! Перший послухай мене, ти, що рід свій ведеш від Олімпу, Зброю покинь, моя крове!.. Той он, здолавши Коринт, колісницю веде тріумфальну До Капітолію, славен руїною спілки ахейців, Цей переможе Аргос, Агамемнона владні Мікени, Ще й самого Еакіда, Ахілла потужного царство, [840] Помсту страшну несучи за троян та Мінервину кривду. Як же тебе обминути, Катоне? І як не згадати Косса великого, Ґракхів і вас, громові Сціпіони, Лібії згуба і смерть? І ти, непідкупний у злиднях, Славний Фабрицію, ти, мій оратаю чесний, Серране! Фабії, як не згадати про вас? Та втомившись, згадаю, Мáксіме, тільки тебе, що повільністю нас урятуєш! Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе [850] Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання, — Ти ж пам’ятай, громадянине римський, як правити світом. Будуть мистецтва твої: у мирі тримати народи, Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих».