Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

дибі, чи, врешті, що її покрутить подагра». — /4/ Проведи між усім тим різницю, мій Луцілію, і ти зрозумієш, що й тут є речі бажані. Звісно, я хотів би, щоб мене оминули тортури, але, якщо мені таки доведеться їх зазнати, то хіба не прагнутиму того, щоби приймати їх мужньо, стійко, незламно? Або, скажімо, війна: я ж зовсім не хочу, щоб вона почалася. Та якщо вже почнеться, то хіба не зичитиму собі з гідністю перетерпіти рани, голод і все інше, що вона неминуче несе з собою? Та й не настільки я безглуздий, щоб прагнути хвороби. Але якщо змушений буду хворіти, то таки бажатиму собі не пхикати й ні на що не нарікати. Отже, бажаними є не прикрощі, а чесноти, без яких не подолати нам тих прикрощів. /5/ Дехто з наших уважає, що нам не варто бажати собі мужньої терпеливості до всіх тих страждань, хоч відкидати її теж не варто, — прагнути потрібно лише чистого, спокійного, нічим не тлумленого блага. Я з цим не погоджуюся. Чому? По-перше, тому, що не може такого бути, аби якась річ, яку зараховуємо до благ, не була водночас бажаною. По-друге, якщо чеснота бажана, а без чесноти не буває жодного блага, то всяке благо — бажане. /6/ По-третє, якщо мужня терпеливість на тортурах небажана, то що ж тоді, спитаю: мужність не потрібна взагалі? Але ж саме вона нехтує небезпеками, та ще й виклик їм кидає! І найоздобніше, найдивовижніше в ній те, що вона не відступає перед вогнем, іде назустріч ранам, іноді не ухиляється від ударів, а переймає їх грудьми. Врешті, якщо бажаною є мужність, то разом з нею — і витривалість на тортурах, адже вона — частина мужності. Отож, як я вже сказав, умій провести різницю між усіма тими речами — й не зійдеш на манівці. Бажаним є не те, щоб ти терпів тортури, а те, щоб ти терпів їх мужньо. Так от для мене бажане — це, власне, оте «мужньо», що і є чеснотою. — /7/ «Але хто й коли бажав собі такого?» — Одні побажання, бачиш, ясні, чітко визначені, — коли вони висловлені кожне зокрема; інші приховані, — коли одним побажанням охоплено багато. Скажімо, бажаю собі чесного життя. Але ж чесне життя — це різноманітні вчинки: тут і скринька Регула[228], й Катонова рана, яку він розірвав своїми ж руками, й вигнання Рутилія, і кухоль з отрутою, що переніс Сократа з в’язниці на небо. Отже, бажаючи собі чесного життя, я водночас бажав усього того, без чого деколи життя не може бути чесним.

/8/ О, яке щастя судилося тим, хто під мурами Трої

Перед очима батьків за вітчизну міг голову скласти![229]

То хіба не одне й те ж саме — побажати комусь такої долі і вважати її бажаною? /9/ Децій[230] присвятив себе вітчизні й, пустивши коня в галоп, увірвався в гущу ворогів, аби загинути. Згодом і другий Децій, суперник батьківської мужності, проказавши урочисті, вже знайомі йому слова посвяти, кинувся туди, де лави ворогів були найщільніші, з однією лиш думкою: сподобатись богам; ось наскільки бажаною для себе вважав він славну смерть! Ще сумніватимешся після того, що то прекрасна річ — загинути у якомусь почесному ділі, залишивши пам’ять для нащадків?

/10/ Хто мужньо тримається на тортурах, той знаходить собі опору в усіх чеснотах. Одна з них, можливо, є тоді саме під рукою, вирізняється найбільше — терпеливість. Але тут присутня й мужність, бо терпеливість, несхитність, витривалість — її відгалуження. Тут і розважливість: без неї годі прийняти рішення, яке радить нам якнаймужніше переносити те, чого не можемо уникнути. Тут і стійкість, яку ніщо не спроможне похитнути, яка під жодним натиском не відступить від свого задуму. Тут, нарешті, все неподільне гроно чеснот. Усяку гідну дію вершить якась одна чеснота, але за згодою всіх інших. Отже, що схвалили усі чесноти, хоч би і здавалося, що в діло вступила лиш одна з них, — те бажане. /11/ Гадаю, не вважаєш бажаним лише те, що супроводиться насолодою та дозвіллям, що зустрічаємо, прибравши двері вінками. Деякі блага печальні з вигляду. Так само й деякі бажання не пожинають гучних схвалень юрби — їх ушановують, схиливши чоло. /12/ Думаєш, Регул не за власним бажанням повернувся до пунійців? Спробуй, уникнувши на хвилинку поглядів юрби, перейнятися духом великого мужа. Уяви собі в усій належній красі та величі образ доброчесності, яку слід ушановувати не ладаном і плетеницями квітів, а потом і кров’ю. /13/ Глянь на Марка Катона, коли він звертає до своїх благородних грудей найчистіші свої руки, щоб розірвати ще не надто глибокі рани. То що скажеш йому: «Зичу того, чого сам собі зичиш», чи «Співчуваю тобі», чи радше «Щасти тобі в твоєму ділі»? /14/ Тут мені спадає на думку наш Деметрій: спокійне, без наскоків фортуни життя він називає «мертвим морем». Не мати нічого такого, що сколихнуло б тебе, розворушило якоюсь небезпекою, якимсь нападом, де б ти міг випробувати силу твого духу, а лишень віддаватися застиглому, мов та гладінь, дозвіллю — це вже не спокій, а мертве безвітря. /15/ Стоїк Аттал полюбляв повторювати такі слова: «Я волію, щоб фортуна прийняла мене у свій табір, ніж у свої хороми. Я страждаю, але мужньо, — і це добре. Я гину, але мужньо, — і це добре». Послухай Епікура — той скаже: «Це солодко!» Все ж до такої почесної і суворої справи я нізащо б не приклав такого м’якого слова. /16/ Я згоряю, але не піддаюся. Чому б я не вважав це бажаним? Не те, що мене палить вогонь, а те, що він мене не перемагає. Немає нічого гіднішого, нічого прекраснішого, ніж доброчесність. І все те, що робиться з її волі, — благо, а отже — бажане.

Бувай здоров!

Лист LXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Приєднуюсь до твого рішення: заховайся в дозвілля, але й дозвілля[231] своє заховай. І знай: ти зробиш те, якщо й не за приписами стоїків, то вже напевно за їхнім прикладом. А втім, зробиш і за приписом, та й зможеш довести це сам собі й будь-кому іншому. /2/ Ми ж і не всякими державними справами велимо займатися, не завжди й не безконечно. До