Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Якщо хочемо простежити, яка між ними різниця, то мусимо повернутися до першого блага й подумати, в чому воно полягає. А це — душа, яка, вдивляючись у правду, знає, чого треба уникати, а чого домагатися, яка оцінює речі, виходячи з їхньої природи, а не з загальної думки про них; душа, яка проникає в кожен закуток усесвіту, споглядає кожен його порух, однаково пильна і в помислах, і в діях, однаково велична й могутня, нездоланна ні горем, ані насолодою, непідвладна і лихій, і прихильній фортуні, вища від усього, що може спіткати нас чи стати нам у пригоді; душа, прекрасна й бездоганна і своїми чеснотами, і своєю могутністю, здорова й твереза, незворушна та безстрашна, — її не зламає жоден натиск, а ніщо випадкове не звеличить, ані не принизить; така душа — це сама доброчесність. /7/ Ось таким було б її обличчя, коли б можна було окинути зором усю її водночас, коли б вона зринула перед нами в усій своїй поставі. Але ж вона багата розмаїттям і може виявитись чи такою, чи іншою відповідно до різноманітності життєвих обставин та вчинків, проте жодного разу не стає ні меншою, ні більшою. Адже найвище благо не відає спаду, а доброчесність — відступу: вона лише може поставати в тій чи іншій якості, змінюючи свій вигляд, залежно від того, що їй належить чинити. /8/ З чим тільки б вона не стикалася, все робить подібним до себе, всьому вділяє своєї барви: вчинкам, товариським зв’язкам; навіть оселі, куди вона ввійшла, які обладнала, стають оздобнішими від її присутності. До чого б лише не взялася, скрізь милує зір, викликає подив. Отож ні її сила, ні величина зростати не можуть: для того, що є найбільшим, немає приросту; не знайдеш нічого прямішого від самої прямоти, правдивішого від правди, поміркованішого від поміркованості.
/9/ Всяка доброчесність має свою межу, а та межа — це повна, окреслена міра. Куди ж бо далі можуть просунутися, скажімо, стійкість, довіра, правдивість чи вірність? Що можна додати досконалості? Нічого. А якщо додалося щось, значить, не було тут досконалості. Так само й з доброчесністю: коли до неї ще можна щось додати, то, виходить, їй чогось не вистачає. Також порядність не приймає жодної добавки, адже порядністю робить її саме те, про що я сказав. Що ж далі? Чи думаєш, що іншою є природа пристойності, справедливості, правомірності? Думаєш, вони не перебувають у певних межах? Здатність росту — це ознака недосконалості. /10/ Всяке благо підлягає одному й тому ж законові: пов’язані між собою користь особиста й суспільна; їх не можна роз’єднати, як не можна відділити того, що гідне похвали, від того, що гідне, аби його прагнути. Отже, рівні між собою всі чесноти, рівні всі дії, що з них випливають, рівні й всі люди, яким випало посідати ті чесноти.
/11/ Щодо тих достоїнств, якими наділені рослини й тварини, то вони смертні, а тому нетривкі, минущі, непевні: можуть рости, можуть опадати, отже, й ціна їм різна. Людські ж достоїнства, людські чесноти підлягають лиш одній мірі, бо є лишень один розум, прямий і простий: ніщо не може бути божественнішим від божественного, небеснішим від небесного. /12/ Все смертне здрібнюється, падає, стирається, росте, вичерпується, знову виповнюється. Від такої невизначеності — й нерівність усього смертного. У божественного, навпаки, одна природа. А що таке розум, як не частка божественного подиху[223], що проникла в людське тіло? В такому разі, якщо розум божественний, а жодне благо не буває без розумного начала, то всяке благо — божественне. Оскільки ж немає різниці між божественними речами, то немає її також між благами. Отже, рівними між собою є і радість, і мужня, терпелива стійкість у тортурах. Адже в обох випадках — однакова велич духу, лише в одному вона погідна й весела, у другому — войовнича, напружена. /13/ Хіба ж, на твою думку, не однаковою мірою наділені мужністю той, хто завзято здобуває ворожі стіни, і той, хто з великою терпеливістю витримує облогу? Подивляємо Сципіона[224], великого мужа, який оточує і скоряє Нуманцію, змушуючи її захисників накласти на себе непереможні руки, але й подивляємо великий дух обложених, які знають, що не може бути запертим той, для кого відкритий шлях до смерті, великий дух тих, хто гине в обіймах свободи. Так само рівні між собою й інші достоїнства: спокійність, щирість, щедрість, постійність, урівноваженість, терпимість, бо ж під ними спільна основа — доброчесність, завдяки якій наш дух завжди прямий, незламний.
/14/ «То що, немає різниці між радістю і несхитною терпеливістю під час тортур?» — Жодної, якщо говорити про самі чесноти, і велика, — коли йдеться про обставини, в яких виявляються ті чесноти. В одному випадку бачимо дух у його природному стані: він погідний, розслаблений; в іншому — його гнітить біль, що супротивне природі. Відстань між тими обставинами може бути величезною, але міра доброчесності всюди рівна. /15/ Одне слово, доброчесність — річ незалежна від усього зовнішнього: за важких, прикрих обставин вона не стає гіршою, за сприятливих і веселих — кращою. Отже, вона завжди мусить бути однакова. Адже і в тому, і в іншому випадку все, що робиться, робиться рівною мірою розважно, рівною мірою правильно, рівною мірою чесно. Тим-то всі блага — рівні: не можна сказати, що хтось поводив себе краще у радості, хтось інший — під час тортур. А якщо з двох речей ані одна, ані друга вже нічим не може стати кращою, отож, вони рівні між собою. /16/ Бо коли б на доброчесність могло впливати щось зовнішнє, применшуючи її або примножуючи, то чесне не могло б уже бути єдиним благом. Інакше про саму чесність уже
