Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
/27/ Ну, то як? Невже ж того, на що спромагаються ті пропащі, злочинні душі, не матимуть ті, кого загартували для протистояння всім напастям тривалі роздуми і найвищий вчитель усього на світі — розум? От він і вчить нас, що стежки загибелі, хоч вони і різні, ведуть до одного й того ж кінця; тож немає значення, де початок, якщо кінець — один. А ще той розум повчає, щоб ти, коли це можливо, вмирав, як тобі подобається, а коли ні, — то як можеш, хапаючи все, що під рукою, аби силою позбавити себе життя. Сором жити, крадькома вхопленим, вмерти крадькома — прекрасно.
Бувай здоров!
Лист LXXI
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Часто радишся зі мною то про те, то про се, забуваючи, що між нами — обшир моря. А що ціна поради значною мірою в її своєчасності, то неминуче стається ось що: моя думка щодо тієї чи іншої справи доходить у твій край тоді, коли доцільніше б керуватись уже протилежною. Поради даються відповідно до справ, а наші справи — мов у потоці, навіть у самій бистрині. Новий день вимагає нової поради, але й вона буває запізнілою, значить, мусимо мати її, як кажуть, під рукою. А як її знайти, я навчу тебе. /2/ Тільки-но захочеш знати, чого тобі варто уникати, а чого домагатися, тут же озирнися на найвище благо, мету всього твого життя, бо саме з ним мусимо погоджувати все, що робимо. Хіба можна впорядкувати щось окреме, дрібне у своєму житті, не підпорядкувавши єдиному задуму цілість життя? Ніхто ж бо, навіть наготувавши всі барви, не почне відтворювати якусь подібність, поки не з’ясує для себе, що він хоче малювати. Отут-то й наша помилка: розмірковуємо над частинками життя, над цілим — ніхто не задумується. /3/ Хто намірився пустити стрілу, повинен знати, куди мітить, інакше який глузд цілитися, вирівнювати зброю? Не маючи окресленої мети, наші думки йдуть манівцями. Для мореплавця, який не знає, до якої гавані йому прямувати, жоден вітер не буде ходовим. Живемо випадком, а ще й нарікаємо, що таку владу над нами має випадок. /4/ А дехто примудряється не знати й того, що він усе-таки дещо знає. Як ми шукаємо часто тих, хто поряд, так іще частіше не помічаємо, що до найвищого блага, мети нашого життя, — недалеко ходити.
А щоб ти зрозумів, чим є найвище благо, не треба вдаватися ні до велемовності, ані кружними шляхами ходити: варто лиш пальцем на нього вказати; не треба й ділити на хтозна-скільки частин. Та й навіщо дробити на окремі питання те, про що скажемо в двох словах: «Найвище благо — це те, що чесне» або, щоб тебе ще більше здивувати: «Нема блага, окрім того, що чесне; всі інші блага — оманливі, несправжні». /5/ Якщо ти сам себе в тому переконаєш, якщо запрагнеш доброчесності (любити її замало!), то щастям, успіхом для тебе, — що б там не думали інші, — буде все, до чого вона причетна: і тортури, якщо, простягнений на дибі, будеш спокійніший від твого ката, і хвороба, якщо не проклинатимеш фортуну і не піддаватимешся недузі, одне слово, все те, що інші сприймають як зло, зм’якшиться, обернеться благом — треба лишень, щоб ти, піднявшись над усім тим, став вище. Чітко з’ясуй для себе одне: благом є тільки те, що чесне; тоді й усі прикрощі, хай лише їх схвалить доброчесність, справедливо можеш назвати благом. /6/ На думку багатьох, ми обіцяємо більше, ніж це може охопити людська природа. І недаремно так думають: усі думки в них крутяться навколо плоті. А повернулися б до духу — тут-таки міряли б людину божою міркою.
Піднімися ж духом, Луцілію, найкращий з-між людей! Облиш словесні забави тих філософів, які наважуються таку величну науку зводити до тлумачення складів і, навчаючи душу всілякого дріб’язку, принижують її, здрібнюють! Облиш усе те — і уподібнишся тим, хто винайшов ту науку, а не тим, хто її тлумачить, у кого тільки й занять, щоб філософія видавалася радше заплутаною, ніж величною. /7/ Сократ, звівши усю філософію до звичаїв, сказав, що найвища мудрість — це розрізняти, де зло, а де — добро. «Тримайся, — закликає він, — якщо маю в тебе якусь повагу, — тримайся тієї засади — і будеш щасливий. Хай і видаватимешся комусь дурнем — не виправдовуйся. Хай ображає, хай кривдить тебе, хто хоче, — від того не буде тобі жодної шкоди, аби лиш доброчесність була з тобою. Якщо хочеш бути щасливим, якщо справді хочеш прислужитися добру, — дозволь іншим зневажати тебе». А цього осягнути можна тільки тоді, коли зрівняєш між собою всі блага, адже благо невіддільне від чесності, а чесність не може бути то більшою, то меншою.
/8/ «То як! — здивуєшся, — нема різниці в тому, чи Катона вибрали претором, чи відкинули[237]? Байдуже, чи переміг він у Фарсальській битві, чи зазнав поразки[238]? Хіба назвеш рівними ті блага: одне, коли Катон, тоді як переможеною була його справа, сам не був переможений, друге — коли б переможцем повернувся на батьківщину і запровадив мир?» — А чому б я не мав назвати їх рівними? Одна і та ж сама доброчесність бере гору над лихою долею і втишує прихильну. Доброчесність не може бути нижчою або вищою: у неї завжди однакова постава. — /9/ «Але ж Помпей втратить військо, але ж найкращий цвіт республіки, оптимати, як і передовий загін помпеянців, озброєний сенат, зазнають поразки в одній лише битві й падінням велетенської влади будуть розкидані по всьому світу: частина опиниться в Єгипті, частина в Африці,
