Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
/13/ По-дурному було б міркувати ось так: «Хтось скаже, що я вчинив не надто сміливо, хтось інший, — що не надто розважно, а ще хтось, — що можна було б обрати якийсь пристойніший вид смерті». Зрозумій же: в твоїх руках рішення, до якого людський поговір не має вже аніякісінького стосунку! Дбай лише про одне — якомога скоріше вирватись від фортуни, інакше не забракне таких, хто засудить твій вчинок. /14/ Ти зустрінеш і таких мудреців, які вважають, що в жодному разі не можна накладати на себе руки, бо це, мовляв, злочин — посягати на власне життя: треба чекати на реченець, який встановила сама природа. Хто твердить таке, той не розуміє, що сам собі закриває стежку до свободи. Найкраще, на що тільки міг спромогтися відвічний закон, — це те, що ввійти в життя нам дано лише одним шляхом, а вийти з нього — багатьма. /15/ Чи мав би я ждати на жорстокість недуги чи якоїсь людини, коли можу пройти собі до виходу попри всякі біди та страждання? На життя не маємо права нарікати хоча б тому, що воно нікого за полу не тримає. Не такі вже й погані людські справи, якщо кожен, коли він нещасний, то нещасний хіба що з власної вини. Подобається — живи. Не подобається — повертайся туди, звідкіля прийшов. /16/ Щоб позбутися болю голови, ти часто пускав собі кров. Аби трохи схуднути, розтинав жилу. Не мусимо кривавити собі груди широкою раною: невеличке лезо прокладає шлях до великої свободи; ціною лишень одного уколу сягнеш повної безтурботності.
То що ж робить нас такими пинявими, нерішучими? Ніхто з нас не думає, що йому колись таки доведеться переселитися. Нагадуємо тих, хто засидівся на одному місці: хоч яке невигідне було б те житло, мешканці вже за звичкою цупко його тримаються, вибачають йому будь-які невигоди. /17/ Ти б хотів звільнитися від тієї прив’язаності, бути вільним усупереч своєму тілу? Живи так, мовби кожної миті тобі належало вибратися з твого мешкання; ніколи не забувай: як не нині, то завтра ти втратиш його. Лише так наберешся мужності до неминучого відходу. Але як можуть замислитися про близький свій кінець ті, хто своїм бажанням не може покласти кінця? /18/ От саме над тим мусимо думати й думати, інакше всякі інші приготування можуть виявитися просто непотрібними. Ти, скажімо, став витривалим до вбогості, — а багатства залишилися при тобі; ти озброївся зневагою до болю, — а блаженство здорового, неушкодженого тіла не дасть нагоди випробувати на ділі ту твою чесноту; ти переконав себе, що треба стійко переносити втрату близьких, — а всім, кого ти любив, фортуна дозволила прожити довше, ніж тобі. Та ніколи не забариться день, який від усіх нас зажадає лишень одного — з готовністю зустріти смерть.
/19/ Не думай, одначе, що тільки великі мужі могли явити таку міць, що зірвали запори людського рабства. Не думай, що на те діло не здатний ніхто інший, крім Катона, який, не видихнувши душі під ударом меча, руками звільнив їй дорогу — роздер рану на грудях. Ні! Навіть люди найнижчого гатунку в дивовижному пориві вихоплювалися на свободу: не маючи змоги ні померти без страждань, ані на свій розсуд обрати знаряддя смерті, хапали, що трапилось, — і звичайна, нічим не шкідлива річ ставала в мужній руці вбивчою зброєю. /20/ Нещодавно перед боєм із звірами один із германців, готуючись до ранішнього видовища, відійшов, щоб випорожнитися (лише так він міг звільнитися від нагляду); там, піднявши паличку з губкою для підтирання, він усю її загнав собі в горло і, перекривши нею віддих, сконав. — «Але ж то, — скажеш, — образа навіть для смерті!» — Згода! — «Наскільки бридко, наскільки непристойно!» — Хай так. Але чи буває більша глупота, ніж розмірковувати над пристойністю, коли йдеться про смерть? /21/ Ось він, мужній чоловік, гідний того, щоб фортуна дала йому вибір! Як блискуче скористався б він мечем! Як сміливо кинувся б у морську глибінь або у прірву з обривистої скелі! Але, позбавлений усіх тих можливостей, він усе-таки придумав, як і чим заподіяти собі смерть, — аби ти знав: для того, хто вирішив померти, не повинно бути жодної затримки; йому залишається одне — захотіти. Як хто хоче, хай так і судить про вчинок тієї навдивовижу рішучої людини, тільки б усі зійшлися на тому, що навіть найбруднішій смерті треба віддати перевагу над найчистішим рабством. /22/ Раз я вже почав послуговуватися такими низькими прикладами, то й продовжу, ачей кожен стане вимогливішим до себе, побачивши, на що може зважитись навіть той, кого всі зневажають. Ми певні того, що Катони, Сципіони й інші, про яких зазвичай слухаємо з великим задоволенням, недосяжні для наслідування. Але прикладів тієї чесноти, на що вкажу тобі, не менше на видовищах із звірами, ніж серед вождів громадянської війни. /23/ Якось везли одного під сторожею на ранішнє видовище. Нещасний, вдаючи, що куняє, звісив голову так низько, що вона потрапила між спиці, і сидів, зігнутий, поки колесо, крутнувшись, не переламало йому шию. Цей же віз, яким він їхав назустріч стражданням, звільнив його від страждань. /24/ Нема перепон для того, хто бажає вирватись і відійти. Природа оберігає нас, але не під замком. Кому дозволять обставини, той нехай оглядається за зручним виходом; у кого під рукою багато знарядь, що допомогли б йому звільнитися, хай вибере таке, яке вважатиме для цього найкращим; хто ж не матиме щасливої нагоди, той хай хапається за перше-ліпше як за найкраще, навіть коли б воно було чимсь
