Варвар у саду - Збігнєв Херберт

Усі нариси, з яких складається книжка, були надруковані у пресі, переважно в щомісячнику «Twórczość», а також у журналі «Więź» і тижневику «Tygodnik Powszechny» в 1960–1962 роках. В архіві Герберта знаходиться лист Яцека Возняковського [Jacek Woźniakowski] від 26 VI 1961 з інформацією, що тодішній головний редактор щомісячника «Znak» Ганна Малевська [Hanna Malewska] відмовилася друкувати нарис «Про альбігойців, інквізиторів і трубадурів»; він був опублікований у журналі «Twórczość», 1961 nr 9.

III. Твір у процесі:

Після Варвара в саду наступним томом нарисів Герберта був Лабіринт біля моря [Labirynt nad morzem] — нариси про середземноморську цивілізацію, античну колиску Європи. Герберт передав машинопис цієї книжки до друку у видавництво Czytelnik у 1973 році (вона була опублікована лише у 2000 році накладом видавництва Zeszyty Literackie). У 70-х і 80-х роках автор працював над наступним томом оповідей про «золоті віки» Європи, нарисами й апокрифами, які уклали збірку Натюрморт із вудилом [Martwa natura z wędzidłem] (надрукована в Польщі у 1993 році; накладом видавництва Zeszyty Literackie у 2003 році). В іноземних виданнях том Варвар у саду набував іноді іншої форми, збагачений нарисами Акрополь, Про Етрусків, Мандрівка пана Монтеня до Італії, Голі Айона, чи Листівка з мандрівки (Suhrkamp, 1969 і 1995 pp.). Два останні нариси, знайдені після смерті автора, з’явилися польською мовою на сторінках щоквартальника «Zeszyty Literackie», nr 73 і 77; два перші належать до тому Лабіринт біля моря.

[Цей розділ у електронній версії книжки зреалізовано у вгляді приміток. — Прим. верстальника.]

Великий польський поет, есеїст, драматург і публіцист Збіґнєв Болеслав Герберт [Zbigniew Bolesław Herbert] народився 29 жовтня 1924 року у Львові, який тоді входив до складу відродженої Польської Республіки. Його предки по батьковій лінії прибули до Львова у середині XIX століття через Відень із Британії, а часто згадувана у віршах поетова бабуся походила з відомої львівської вірменської родини Балабанів. Батько, Болеслав Герберт (1892–1963), був юристом і економістом, керував невеликим банком і страхувальним товариством, мати, Марія з родини Каняків (1900–1980), займалася вихованням дітей — у родині була ще старша сестра Галина, яка тепер мешкає у Варшаві, та молодший брат Януш, який помер під час війни.

Герберти виховували дітей у дусі польського патріотизму та відданості консервативним традиціям, родина була добре забезпеченою і дала дітям гарну освіту. Ще в дитинстві майбутній поет органічно засвоїв дух мультикультурності рідного міста, яке дуже любив, попри важкий досвід радянської (1939–1941) та німецької (1941–1944) окупації, що зруйнували щасливий світ його дитинства та позбавили малої батьківщини. У роки війни він склав у Львові іспити на атестат зрілості в підпільній гімназії, працював продавцем у крамниці залізного товару та годувальником вошей у бактеріологічному інституті професора Вайґеля. Якось під час катання на лижах важко ушкодив ногу, ортопедична операція була невдалою, і письменник усе життя накульгував.

26 березня 1944 року Герберти втекли зі Львова від можливих репресій радянського режиму, оселилися спершу неподалік Кракова у Прошовицях, а пізніше на постійно у Сопоті. Ще у Львові Збіґнєв Герберт мав контакти із середовищем польського підпілля, після війни брав участь у діяльності розвідувальної групи та терористичних актах антикомуністичних формувань, тому був змушений часто міняти місця проживання, щоб уникнути арешту службами безпеки.

Майбутній письменник і поет отримав ґрунтовну освіту: у 1945–1947 роках відвідував заняття в Академії Красних Мистецтв, навчався у Торговельній академії та на юридичному факультеті Ягайлонського університету в Кракові, у 1947–1948 роках вивчав право і філософію в університеті імені Миколая Коперніка в Торуні, де, зокрема, познайомився з професором Генриком Ельзенберґом, який став його духовним гуру на усе життя.

У 1948 році Збіґнєв Герберт почав працювати в економічному виданні «Przegląd Kupiecki», відтак змінив багато робіт — був службовцем у регіональному відділенні Спілки польських письменників (1949–1950), співробітником відділу освіти Торунського музею (1950–1951), учителем у середній школі в Торуні (1951), нормувальником у кооперативі інвалідів-учителів «Спільна справа» (1953–1954), економістом у «Торфпроекті» в Варшаві (1954), бібліографом у видавництві PWN (1955–1956), директором бюро Спілки польських композиторів у Варшаві (1956–1957). У 1948 році Герберт дебютував у «Tygodniku Wybrzeża» статтею «Екзистенціалізм для дилетантів», відтак публікував багато рецензій та оглядів у локальній пресі та у краківському католицькому тижневику «Tygodnik Powszechny». Його поетичним дебютом стала добірка віршів у католицькій газеті «Dziś і Jutro» у трагічний день 17 вересня 1950 року — роковини вторгнення Червоної армії на територію Польщі. Категоричне несприйняття канонів соцреалізму та відмова від погодження з реаліями комунізму в Польщі змусили його замовкнути аж до жовтня 1956 року, коли в Польщі повним ходом почалася антисталінська трансформація. В той час поет писав «у шухляду».

У травні 1958 року Збіґнєв Герберт виїхав на піврічну стипендію до Парижа. Відтоді почалося його захоплене близьке знайомство з цивілізацією Європи, пізніше барвисто описане у книгах нарисів «Варвар у саду» (1962), «Натюрморт із вудилом» (1991) та «Лабіринт біля моря» (2000, посмертно) — втім, його багата есеїстична спадщина десятиліттями публікувалася у багатьох польських, німецьких, голландських, американських, французьких та італійських періодичних виданнях. Мандри стали життєвою пристрастю поета — він багато подорожував Британією, Грецією, Італією, Францією, Нідерландами, Австрією, Німеччиною. Окрім того, через переслідування у Польщі, був змушений подовгу жити за кордоном (хоча ніколи не відмовився від польського громадянства) — у США (1969–1970), Франції (1975–1980, 1986–1992), Західному Берліні.

Славу поета Гербертові принесла його перша велика збірка «Струна світла», опублікована у 1956 році, відтак за життя він оприлюднив збірки «Гермес, пес і зірка» (1957), «Студія предмету» (1961), «Напис» (1969), «Пан Коґіто» (1974), «Рапорт із обложеного Міста» (1983), «Аркуш» (1984), «Елегія на прощання» (1990), «Ровіґо» (1992), «89 віршів» (1998), «Епілог бурі» (1998). Вже на початку поетичної кар’єри його було визнано класиком польської поезії; у 1961 році на студентському Фестивалі Культури у Ґданську цей «поет інтелекту, іронії та скептичної задуми» був проголошений Князем Поетів. Твори Герберта користувалися