Час настав - Костянтин Матвієнко
Він передзвонив семінаристу Володимирові й наказав негайно прийти до Хрестовоздвиженської церкви. Хлопець не примусив себе довго чекати, але виглядав помітно знервованим, а до чекістів поставився відверто недружньо. Втім, вислухавши наказ священика, пообіцяв усе виконати. Піп, попрощавшись, пішов.
Психотехнолог Алєксандр спробував було порозумітися з відлюдькуватим семінаристом, але той уперто не йшов на контакт. Він відімкнув старовинні двері великим ключем, що його залишив отець Василій, і впустив чекістів до печер. Замкнувши їх, одразу вийшов на подвір’я і набрав Аскольдів номер.
Тімафєй з Алєксандром пробралися до розколу і ввійшли до печери, де раніше була домовина з мощами. Сканер перфорацій вказував на максимальну близькість точки переходу. Цекісти детально обстежили нішу і в її дальньому кутку знайшли схований за купою обваленого ґрунту вузький лаз, що стрімко вів униз. Його затерті краї та чіткі сліди взуття на ґрунті свідчили про те, що ним нещодавно користувалися. Опецькуватому Тімафєєві годі було й думати, щоб пролізти у цей вузький отвір, а Олександр почувався трохи моторошно. Світло потужного ліхтаря, спрямоване дослідниками у лаз, губилося у суцільній темряві. Час спливав — слід було діяти.
Врешті-решт Алєксандр наважився. Тімафєй надягнув на нього страхувальний пояс із тонким капроновим канатом, які дістав зі свого портфеля, допоміг прилаштувати мікрофон і навушники портативної рації для зв’язку у підземеллях, і молодик почав спускатися у вузький похилий хід. Канат поволі розплутувався. Алєксандр час від часу повідомляв по рації, що з ним усе гаразд. Сканер наразі не фіксував перетину точки перфорації крупним біологічним об’єктом — чекіст лишався у нашому світі.
Алєксандр сповістив, що досяг протилежного кінця ходу і бачить перед собою у невеликій печері абсолютно чорний скляний куб. Тімафєй поглянув на сканер і раптом побачив, що точку перфорації долає великий біологічний об’єкт, схоже, людина. Він уже хотів повідомити напарника про те, що той минає бар’єр часопростору, коли зрозумів: об’єкт переходить межу з іншого боку — з боку першого століття. Окрім того, поряд із цим об’єктом у тому ж напрямку рухалося ще два. Тімафєй крикнув Алєксандрові, щоб той негайно повертався, і потягнув канат, аби йому допомогти. Та, натягнувшись немов струна, канат різко ослаб, і Тімафєй витягнув з лазу його кінець — схоже, просто перерізаний. У рації на мить почулися ніби людські голоси, потім якесь невиразне шарудіння — і все стихло. Тімафєй голосно погукав напарника, але з лазу більше не долинало жодного звуку.
Він не на жарт перелякався: Алєксандрова рація не відповідала, хоча індикатор зв’язку підтверджував його наявність, просунутися в отвір самому неможливо, кликати на допомогу нікого, бо навмисне усамітнилися, а логічно пояснити зникнення колеги священикам не випадає. Сівши на підлогу, Тімафєй спробував опанувати себе.
Трохи оговтавшись від шоку та зачекавши, коли мине погоджена з семінаристом година, він піднявся до дверей і тихенько постукав у них. Ті одразу ж відчинилися. Семінарист Володимир випустив Тімафєя, спокійно поглянув на нього, потім на сходи, що спускалися у печери, і... не висловивши жодного здивування відсутністю Алєксандра, зачинив двері. Слова пояснень (ідіотських, правду кажучи, але інших не придумав) про те, що, мовляв, його набожний напарник вирішив молитися святим мощам на самоті усю ніч, замерзли у Тімафея на губах. Він швидко попрощався з хлопцем і вискочив на подвір’я. Там, біля виходу, стояв ще один семінарист, у якому цекіст легко впізнав іншого підопічного отця Василія, здається, на ім’я Антон.
Тімафєй набрав номер телефону Тараторкіна. Зусиллям волі примусивши себе додержуватися елементарних норм конспірації, лише повідомив шефові, що є потреба у терміновій зустрічі. Домовилися негайно побачитися в їхній квартирі на Михайлівській.
***
— Не ображайся, Павле! — сказав Аскольд, коли вони, знявши у передпокої куртки та взуття, пройшли до його кімнати.
— Але погодься, неприємно, коли тебе бачать наскрізь, — відказав Павло. — Ти що, екстрасенс?
— Ні, не я, але про це згодом.
До Аска на подумковому зв’язку заговорив Лахудрик:
— Дзвони Ількові, він обіцяв тобі щось придумати. Аскольд набрав Ільків номер, і хлопець одразу відгукнувся:
— Я думав над тим, що ти мені вчора повідав. Навіть добродію Апостолові розповів. Вибачай, що без твого дозволу, але він дуже мудрий чоловік, тому зможе підказати вихід у найважчих обставинах.
— Тут зі мною Надійчин брат, ми разом міркуємо, що робити, і, правду кажучи, зайшли у безвихідь, — сказав Аскольд.
Павло здивовано поглянув на нього. Аск жестами показав, що все гаразд. А Ілько вів далі:
— Андрій справді дещо підказав. До речі, він дозволив, за крайньої потреби звісно, розповідати тим, до кого ти маєш довіру, про наше спілкування і можливість подорожей у часі. Треба терміново зустрітися, — запропонував венед.
— Гаразд, давай у мене вдома, — мовив Аскольд. — Ти знаєш, як сюди потрапити.
Цієї миті просто над його головою матеріалізувався Лахудрик, кумедно скрививши свого писка. Аскольд, не стримавшись, показав йому кулака. Коли ж Павло й собі глянув угору, то там, окрім стелі, звісно, вже нічого не було. Він з неприхованою тривогою подивився на Аска.
— Лахудрику, негідна сутносте, негайно з’явись на очі нам обом, а то мене вже за божевільного мають! — гримнув Аскольд.
— І зовсім не за божевільного... — Домовик видимим завис у повітрі поміж співрозмовниками. — Павло лише вирішив, що ти вживаєш щось міцніше за коноплі й воно тебе розбирає хвилями, та хотів порадити якусь пристойну наркологічну клініку, звісно в Донецьку. Врешті, познайом нас.
Павло приголомшено мовчки дивився на домовика. Аскольд, скориставшись паузою, офіційним тоном відрекомендував:
— Лахудрик Пенатій, домовик-стажер нашого будинку, бакалавр. Він нещодавно навчився читати людські думки. Вибачай, що я скористався його можливостями, але обставини нашого з тобою знайомства вимагали пересторог.
— Якщо це не сон і не глюки, то нічого крутішого я у своєму житті не бачив, — нарешті вимовив Павло, опускаючись на диван. — Суперово!
— Змушений сказати, що сьогодні тобі доведеться познайомитися з ще дивовижнішими речами, — сповістив Аскольд.
— У вас ще стане часу надивуватися... — Домовика перервав дзвінок мобільного.
Аскольдові телефонував знайомий семінарист Володя. Він розповів, що отець Василій привів до Ближніх печер якихось підозрілих молодиків і попросив замкнути їх там. Аск, упізнавши за описом цекіста-псевдожурналіста Алєксандра Дєнісова, негайно набрав номер Апостолового телефону і переповів йому сказане семінаристом, висловивши припущення, що ці люди цілеспрямовано намагаються потрапити у минуле. Андрія дуже стурбувала ця звістка. Він попросив Аскольда терміново прибути до табору.