Час настав - Костянтин Матвієнко
— Так, а что с мобильным Александра? — запитав Арнаутський.
— Отключен, но маяк в нем должен работать, даже когда есть видимость обесточивания телефона. Наши техники пытаются его запеленговать. Думаю, что если там есть сигнал мобильного, то будет и сигнал маяка: у них один физический принцип работы, — пояснив Тараторкін.
— Когда будет результат? — знову почав дратуватися Арнаутський.
— Это чисто технический вопрос, от нас с вами не зависящий, господин Арнаутский.
Тут у розмову втрутився Тімафєй:
— Я наложил сигнал новой точки перфорации на карту Киева. Это совсем близко — на улице Костельной. Мы можем попытаться пойти туда прямо сейчас.
Цекісти похапцем накинули темні непримітні куртки і, прихопивши сканер, рушили на вулицю. Арнаутський лишився чекати.
***
У таборі Аскольда і Лахудрика зустріли не на жарт схвильовані Апостол з Ільком.
— Вівтар Аратти, один з найпотужніших артефактів, створено ще до потопів та льодовика. Книга і жезл, зроблені з його допомогою, діють лише завдяки йому. Той, хто заволодіє вівтарем — Кубом, як ти, Аскольде, його звеш, отримає владу над часом. Без спеціальних знань він може заподіяти невиправне лихо всім світам, які поєднує Куб, — похмуро промовив Андрій.
— Ви маєте на увазі різні часи? — спитав Аскольд.
— Не лише. Різні часи існують у нашому світі, світі яв. Існує ще світ прав, горішній, і світ нав, долинний. Куб утримує рівновагу між ними, що дозволяє існувати всім трьом світам безконфліктно.
— Ви розповідаєте про те, що зветься тонкими світами? — здивовано звів брови Аскольд. — А я гадав, що то все пустопорожні байки фантазерів від езотерики...
— Ну нічого ж собі, — вигукнув Лахудрик. — А я, на твою гадку, звідки приходжу до світу яв?!
— Саме так, панове. — Андрій поглянув на Аскольда та Ілька. — Лахудрик та всі його родичі через те і мають різні властивості й здібності, бо живуть у тонких світах і звідти, наприклад, читають людські думки, — пояснив Апостол. — Та зараз нам слід убезпечити вівтар Аратти від будь-якого контакту з неуком, бо реакція артефакту може бути вбивчою для світів і, безумовно, для самого зайди.
— Ми маємо мало часу, бо тут він іде повільніше, і якщо вівтар перебуває у моєму світі, то до нього швидше дістануться ті, хто також перебуває там.
— Не тягніть тура за роги! Аскольде, — гукнув Ілько, — доправ нас швидше до Куба.
Аск, не примушуючи себе просити двічі, створив браму, і вони вп’ятьох: Апостол, Аскольд, Ілько, Лахудрик та ще один молодий і дужий венед, якого покликали на допомогу, — перемістилися до печери на крутосхилі Борисфену. Роззирнувшись та переконавшись за допомогою Лахудрика, що туди ще ніхто сторонній не заходив, Аскольд створив браму вже безпосередньо до печери Куба. Обережно зазирнувши туди, переконався, що там нікого. Отже, вторгнення ще не розпочалося. Аск не знав, як діяти далі. Андрій запропонував покластися на бійцівський досвід Ілька, і той із задоволенням узяв на себе керівництво операцією.
Андрій лишився біля активованої брами, а молоді люди та домовик увійшли крізь неї...
Мить — і вони вже біля вівтаря Аратти. Хлопці, згідно з вказівками Ілька, займають позиції попід стінами печери.
З отвору, що веде нагору, долинає якесь шарудіння, чийсь хрипкуватий голос, — і ось уже головою вперед спускається довготелесий молодик. Яскравий промінь ліхтаря вихоплює Куб. Той відповідає абсолютною матовою чорнотою. Чоловік тягнеться до нього рукою, але з темряви раптом постає невисокий стрункий парубок.
— Привіт, — по-сучасному вітається Ілько. — Вам відомо, що без паспорта і реєстрації пересуватися у нашому краї заборонено?
Цекіст лише очманіло кліпає очима. Лахудрик, матеріалізувавшись за його головою, вправно знімає з неї переговорний пристрій. Ілько блискавично перерізає... страхувальний пояс Алєксандра, і вони з іншим венедом, підхопивши ошелешеного дослідника попід руки, силоміць переводять його крізь браму до печери над Борисфеном. За мить постають перед Андрієм.
На синьому оксамиті вечірнього неба розсипається зоряна сіль Чумацького Шляху. Алєксандр чи то від страху, чи то від свіжого повітря майже непритомніє, тому венеди підтримують його. Аскольд про всяк випадок забирає у Лахудрика рацію і вимикає її. Алєксандр його не бачить, бо студент останній виходив з печери, закривши браму, і весь час мовчки стоїть позаду.
— Що привело тебе, юначе, до цього місця? — доброзичливо і спокійно запитує Апостол.
— Ізвєнітє, я плохо понімаю етот язик, — відповідає цекіст.
— Вчися балакати по-людськи, — втручається Ілько.
— Ільку, а ти вчися чемності, — суворо гримає на темпераментного венеда Апостол. — Іскандере! — Він знову ласкаво звертається до цекіста, який потроху приходить до тями. — Щиро кажучи, я можу не ставити тобі жодних запитань, бо твої наміри і так відомі мені. Я знаю, чому прийшов ти до вівтаря Аратти, але не можу дозволити, аби ті, хто послав тебе, скористалися ним задля своєї мети. Тож побудеш у нас на гостині...
— Я гражданін Фєдєрациі, і ви отвєтітє за моє похіщеніє, как за акт мєждународнава тєррорізма! — Алєксандр навіщось із пафосом виголошує цю дурнувату маячню.
— От лишенько з тобою. Та навіть римські юристи не скажуть тобі, яка держава тут і зараз здійснює юрисдикцію над цим краєм. Крім того, дві тисячі років — цілком достатній термін давнини для найсуворішого карного кодексу, — всміхається Апостол. — Даруй, але мусимо зберігати певну обережність — тобі зав’яжуть очі.
Не чекаючи цекістової згоди, Ілько зав’язує йому очі своїм поясом. Аскольд створює браму в табір, і венед копняком переправляє туди Алєксандра та йде за ним.
На крутосхилі лишаються Андрій, Аскольд, Ілько та Лахудрик.
— Нам слід сховати вівтар Аратти, бо якщо про нього довідалися такі, як цей Алєксандр, то вони не заспокояться аж доти, поки не заволодіють ним. — Апостол заклопотано походжає біля печери. — Вівтар дуже важкий. Його надзвичайно складно буде кудись перенести.
— А його немає потреби переносити кудись далеко, — зауважує Аскольд. — Достатньо зсунути лише на крок крізь браму — і він зникне з двадцять першого століття.
— От що означає навчатися у Київському університеті — одразу видно, що туди дурнів не беруть! — жартома хвалить хлопця Апостол.
— Ще і як беруть! — заперечує студент.
— Тобі ліпше знати, — легко погоджується Андрій. — До роботи!
Троє чоловіків знов