Час настав - Костянтин Матвієнко
— Нам від того не легше, як і суспільству із країною вкупі. — Політолог удав, ніби не помітив красномовного погляду свого візаві. — В цілому особисто я не сподіваюся на перспективи співпраці з нею і пропоную тобі розвивати власний, точніше наш, політичний проект, поки ще залишаються вільні електоральні галявини і є трохи часу для цього.
— А гроші звідки? Та і де взяти нормального лідера-ікону, якому ця лоховата біомаса — виборці, як називає їх вже згадана моя гар-р-рна знайома, повірять в черговий раз?
— Був би фінансовий ресурс, а балакаючий манекен для телевізора я тобі за рік так вимуштрую, що всі нинішні соплежуї луснуть від заздрощів, — впевнено заявив Бобрин.
— Якщо ти натякаєш на мій фінансовий ресурс, то скажу прямо: мені вже набридло викидати гроші в політичну піч.
— Я от що думаю: твій знайомий, Бенціон Пінский, схоже, людина з великими зв’язками, і у нього є якісь, можливо, серйозні інтереси в нашій країні. Думаю, йому може бути цікаво посприяти інвестиціям в українську політику.
— Йому палець до рота не клади — тертий ділок. Але ти правий, у нього колосальні зв’язки. Спробуємо його зацікавити, принципіальний ти наш...
— Думаю, він заковтне наживку. Не сьогодні-завтра ця помаранчева жлобократія вріже дуба, не поділивши корупційних пасовиськ...
— І тоді їй на зміну прийде блакитна камарилья, що наступить на ті самі граблі некомпетентності і корупції. — Стрийський продемонстрував, що добре засвоїв уроки політолога.
— І от уже коли народ їх зненавидить остаточно, з’явимось ми — білі і пухнасті. Стратег ти наш! Молодець. Ну, бувай.
Задоволені один одним, статечні співрозмовники попрямували до виходу.
І знову домовик в пригоді, бо полтергейст тепер у моді
Владімір Тараторкін з Тімафєєм Брєзґінцевим приїхали до квартири на Михайлівській майже одночасно. Дорогою Тімафєй трохи прийшов до тями, тому подію в підземеллі Ближніх печер зумів переповісти більш-менш послідовно. Тараторкін не знаходив собі місця:
— Куда он мог пропасть? А если он, не приведи Бог, погиб?
— Думаю, что нет. Пока. Сканер зафиксировал переход барьера со стороны первого столетия тремя объектами и в обратном направлении — четырьмя. Боюсь, что его похитили.
— Час от часу не легче. Что нам известно об обитателях этой местности две тысячи лет тому назад? — спитав Тараторкін у Тімафєя.
— Да племена здесь дикие жили. Приносили человеческие жертвы! — У голосі Тімафєя знову забриніли панічні нотки.
— Я немедленно отправляю шифровку, красным кодом, в первопрестольную. А мы пока должны прикинуть, что можно сделать. Хотя что именно, я просто не представляю! — Тараторкін знервовано запалив цигарку.
— Наверное, следует раскопать тот лаз, в который спустился Александр: там, вероятно, есть активатор временных порталов, и попробовать организовать спасательную экспедицию, — запропонував Тімафєй.
— Это первое, что пришло мне в голову. Но скрытно проделать такую работу нереально, а официально сообщать о пропаже нашего сотрудника в лаврских пещерах равносильно тому, чтобы спалить себя. Можно попробовать поискать другие точки перфорации и проникнуть в эту местность в первом столетии через них. Ну проходит же туда как-то сигнал мобильной связи!
Тімафєй дістав схожий на леп-топ прилад і почав його налаштовувати. Певний час швидко бігав пальцями по клавіатурі, а потім, відірвавши очі від екрана, майже спокійно сказав:
— Точка перфорации, в которой пропал Александр, исчезла без следа. Есть несколько нестабильных аномалий в районе Подола, но для их идентификации необходимо максимально к ним приблизиться. В своей шифровке попросите, чтобы в Центре тщательно просмотрели киевское пространство стационарным сканером — может, найдут место, куда переместился портал, если, конечно, он просто не схлопнулся.
— Похоже, влипли.
Тараторкін сів до комп’ютера, на мить завмер, наважуючись, а потім блискавично набрав легковажний текст електронного повідомлення та надіслав його на лише йому відому адресу. Тоді вийшов на кухню, дістав пляшку горілки, покликав Тімафєя, і вони, почаркувавшись, мовчки випили по півсклянки. Не заїдали. Потім ще. Минуло більше години.
Пролунав дзвінок у вхідні двері. Відчинивши, Тараторкін побачив перед собою Арнаутського.
— Почему об исчезновении нашего сотрудника я узнаю из сообщения Центра? — запитав той, не вітаючись. — Вы должны были сообщить мне о случившемся!
— Ваша компетенция не распространяется на оперативную деятельность! — почав заводитися Тараторкін. — Достаточно того, что вы притащили этого Полянского, который все время путается у нас под ногами, только мешая работать!
— Не кипятитесь, а лучше слушайте. Миша — надежный и еще нужный партнер, но я приехал, чтобы объяснить вам, чем случай с Александром Денисовым чреват для всей проводимой нами операции. — Арнаутський, немов господар, пройшов у кімнату і повів далі: — Аналитики ЦИКа расшифровали перехваченные регулярные разговоры между нашим временем и первым столетием. Теперь не подлежит сомнению, что мы имеем дело с Андреем — первым апостолом, который, оказывается, таки добрался до киевских гор. И этот парень, Четвертинский, у него уже в друзьях. Заметьте, их контакты имеют регулярный характер. Апостол наверняка получает информацию о будущем — весьма удобно для продуцирования святых пророчеств. А если серьезно, то здесь и сейчас меняется история (по крайней мере, ее сегмент) христианского мира. Меняется не нами и, смею вас заверить, не в наших интересах... З кухні почувся радісно-здивований вигук:
— Точка постоянной перфорации — портал — восстановилась!
Тараторкін з Арнаутським миттю опинилися біля Тімафєя.
— Это не мерцающий прокол. Вот смотрите... — Цекіст вказав на монітор. — Уже шестую минуту сканер фиксирует устойчивую связь между временными пластами, как ранее это было в Лавре! А вот эти мелкие мерцающие перфорации, — він вказав на білі цятки на темному екрані, — появляются на три-четыре секунды. Кстати говоря, думаю, что именно благодаря им в прошлом функционирует мобильная связь. Этих проколов достаточно для ее почти постоянного поддержания. Как только в прошлое попал первый мобильник, связь сразу и установилась. Возможно, именно это и помогло нам каким-то образом зафиксировать перемещение человека в первое столетие. Радиоволны телефонной связи сыграли роль своеобразной подсветки.
— Ну, что же, поздравляю вас, молодой человек. Вы выдвинули гипотезу, которая в случае экспериментального подтверждения станет научным открытием. Вот как иногда водка мозговую деятельность стимулирует, — уїдливо додав Арнаутський, поглянувши на майже порожню пляшку «Житомирської на бруньках». — Можете защищать диссертацию. По закрытой тематике, разумеется.
— Именно по закрытой, потому что если об этом