Українська література 17 століття - Автор невідомий

— Не допускай же незбожним синам, аби з упадку мого, матері своєї, звеселилися. Однак, всемогутній боже, не зразу навідай палицею пагуби беззаконня їхні, а утримай на деякий час заради мене простягнуту для помсти твою правицю, бо я ще раз піду до них і спробую напутити їх — може, хоч під кінець життя свого отямляться і прийдуть та поклои, мені належний, оддадуть; і будучи з ними в згоді та обопільній любові, я перед лицем твоїм стану і знову радісно і весело ім’я твоє святе славити і звеличувати разом із ними буду. Отож, вже йду і твоєї невимовної доброти прошу, зошли їм дар ласки і милосердності своєї і серця їхні правдивим розумом наповни. Розпали в них огонь любові твоєї, аби, чуючи, зрозуміли, і, зрозумівши, прийняли, і, прийнявши, спокутували, а покутою аби небожителям твоїм радість і веселощі справили.

— А що йти до них надумала, то треба обдумати, до кого спершу піду, аби не трудитись даремно.

— Бо якщо до посполитого піду люду, то боюся, аби, мене узрівши, з простоти і слабкого розуму свойого, не наскочили на мене і рук своїх в крові материнській не омочили.

— Серце бо слуги стверділе і словами навчене бути не може, а хоч би що й зрозуміло, то аж ніяк не сприйме.

— Чи піду до князів, зверхників і панів? На тих, хоч би мене послухати і за мене обстати були й раді, не до кінця [покладатися] належить, бо ж піддані не в справах духовних їх слухати повинні, а тільки в справах світських.

— До тих, як бачу, іти мені слушно, котрі душею порядкують, оскільки і річ та, що про неї мені йдеться, духовною є: отож, слушно, мабуть, учиню, якщо в тих, од кого зіпсуття пішло, і направи шукатиму, щоб ті, котрі початком і причиною до злого другим були, і до доброго навернуті бути могли. Бо тими вони суть, котрих старанню душі всіх повірено, тими вони суть, котрі дорогу правди на язику носити взялися і котрих очі овечок стерегти обіцяли. До тих мені йти годиться, з тими мені розмовляти слушно.

— Зволь же отож, потішителю, душе святий, спершу до них завітати і їхнє затверділе серце зм’ягшити, аби мене прийняли вдячно і вислухали пильно.

— А я стану перед тими, котрі себе отчого мого спадку, російської землі, єпископами іменують, і до старшого з-поміж них промовлю.

З а х а р і я КОПИСТЕНСЬКИЙ

ПАЛІ НО ДІЯ,

ІЛИ «КНИГА ОБОРОНИ» КАФОЛИЧЕСЬКОІ СВЯТОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ВСХОДНЬОІ ЦЕРКВИ і СВЯТИХ ПАТРІАРХОВ, І о ГРЕКАХ, І О POCCOX ХРИСТ1АНЄХ, В ЛАСЦІ БОЖОЙ, ЗА БЛАГОСЛОВЕНІЄМ СТАРШИХ, ПРЕЗ АРХІМАНДРИТА ЗАХАРІЮ КОПИС-ТЕНСЬКОГО НАПИСАНА І З РЕВІЗІЄЮ УЧИТЕЛЕЙ ВИДАНА А ГІОД РОЗСУДОК ПОДДАНА СВЯТИХ ВСХОДНІХ ПАТРІАРХОВ РОКУ РОЖДЕСТВА БОГА СЛОВА ПСУСА ХРИСТА 1621-ГО, МІСЯЦЯ НОЕМВРІЯ 26.

Фрагменти

ПРЕДМОВА

НА «КНИГУ ОБОРОНИ» ЦЕРКВИ ВСХОДНЬОІ І ПАТРІАРХОВ

Нехай вас нікто не зводить жадним способом.

Друге послання апостола Павла до фессалонікійців (солунян), гл. 2., ст. 3.

Пришли, приходять і виповняються, любомудрий читель-нику, онії дні і літа, о которих господь бог наш Іїсус Христос оповидів, мовячи: «Повстануть лжехристи і лжепророці, не вірте їм, о то впрод рекл-єм вам».

А святий Павел, апостол, тими оповідаєт слови: «Дух теди явне мовить, іж в посліднії часи отступять нікоторії од віри, внемлюще духовом лестним... сожженні своїм сумні-нієм». Єще той же тоє: «Теди відай, іж в посліднія дні настануть часи лютия, будуть бовім чловікове самолюбці, сребролюбці, надуті, горді, блюзнірці». І нижей: «маючі образ благочестія, а сили його одметучіся, і тих отвертайся», і нижей: «завше учачіїся і ніколи в розум правдивий прийти могучії».

Апостол зась Петр оповідаєт тими слови: «Були і лживії иророці в людєх, яко і в вас будуть лживі учителі, которії внесуть єретицтва затрачення». І нижей: «І многії пойдуть вслід їх нечистот, през которих дорога істинная блюзнитися будет, і в преумноженію лестних слов вас уловять, которих суд спочатку не омішкиваєт, і затраченнє їх не дремлет».

А Іоанн Богослов в Апокаліпсисі написав: «А гди скон-читься 1000 літ, розвязаний будет сатана од темниці своєї, і иийдет прельстити народи будучих на чотирьох углах землі».

І так, по тисячном од рождества Іїсуса Христа віку, той непріятель многих прельстив і прельщаєт, і шкодливоє розер-ваннє учинив. І нині од істинної православної віри одводити не устаєт, а ім далій, тим барзій, особливе, коли, по тисячном року, лічба шестсотних літ докончев23&лася, а шестдесят і шес-тая до виповнення свойого зближається, тогди явно ся стало і помножаєт одступленіє і прельщеніє.

Єсли бовім коли тисяща літ доходило й виповнилося, межи всходньою церквою і заходнім костьолом розервання ся стало: зші Simxfjc; шхкца'ті, ttSQicavw^ov a^QOia^a . од ортодоксії одвернулася. Снат подобно горшей якоєсь злоє покажеться, коли 1660 і 6 будет ся писати. Тая бовім єст оного антихриста чоловіча лічба, которая, хто відаєт, єсли в тих то літіх, 1666, явнійших предитечов його, іли того самого не укажет. А той антихрист чловік будет али беззаконія син, але затрачення, одміняючи чловіки і права.

Леч анім он великий прийдет, інії пред ним оповідені будуть і показані суть, і пришли, і прийдуть. Яко Іоанн Богослов написав: «Синачкове, послідняя година єст, яко-сте слишали, іж антихрист ідет, і тепер антихристове многії настали, од сього зрозуміваєм, іж послідняя година єст».

А тії антихристове не самі істії діаволи суть і будуть, але чловіці. А тії — не ледаякії, але стану не посліднього, за вірнії ся удаючи і благочестія показуючії образ, і о добрих вістях. Яко Іоанн мовить: «Од нас вишли, але не були з нас; єсли би з нас були, пребули з нами, але нас одбігли, аби ся сказали, іж не суть всі з нас».

А таковії виникли і од нас, особливе і гди по тисячном шестсотний рок доходив. Также і нинішніх часов апостольськії онії слова виповняються. Нікоторії бовім од роського роду, себе самих і славу любячи, а зопсованії і попаленії од беззаконій і невірностей, маючи своє сумніннє, од святої апостольської кафоличеської всходньої церкви і од святих чотирьох патріархов од ступили. Где виповняється і то, яко апостол мовить, іж впред одступленіє будет, тож антихрист прийдет.

На чом