Українська література 17 століття - Автор невідомий

Сьому я щодня вас повчаю. День і ніч про се до вас волаю.

Хто є між вами найменший, хай до мене прийде, а котрі хочете розуму, теж приходьте, їжте мій хліб і пийте вико, що його я для вас приготувала. Облиште дитинитись і живими будьте. Ходіть дорогами спасіння і вічно будете царювати.

Чи не скаже котрийсь із синів моїх:

— Чому се суворим гнівом запалилось матері нашої серце? Чому так гнівно дітям своїм дорікає? Нащо таким тяжким прокляттям себе і нас, синів своїх, обтяжує? Не достойно се материнської любові, бо добре ж вона знає, що не можна, як кажуть, між людьми безгрішного пізнати — кожний якусь ваду має, усі носимо ярмо тієї неволі. Бо нема такого, аби без гріха був, окрім самого бога. Легше б із дітками своїми поводитись мала, лагідніше синів би своїх картала. Бо ж не мачуха, а мати, і ми — не пасинки, а сини її. Прута вжити треба було на покарання, а не залізної палиці, домашнього картання, а не на весь світ розголошеного прокляття. Яка ж мати t коли про поштивість од дітей до суду волала? Яка родителька шайтанові на поталу прокляттям синів своїх душі і тіла оддавала? Се не те що для матері, а й для мачухи не слушно.

Що ж одповім я на те? Звідки на слова здобудусь?

— Дав би те бог, аби не мала чого одповідати. Воліла б воістинно, щоб те, що тут вирекла, було не правдою, а брехнею. Але хоч і тяжко мені, а все те правда, що мовлю, не омильна та повість, котру тут голосила. Про що б змовчала радо, саме їхнє сумління, правдою подолане, свідчити мусить. А що сам тільки бог безгрішний, а люди всі гріху підлеглі, хто ж того не знає? Бо ж створені-єсьмо за образом і подобою того, котрий посковзнувся, тобто Адама38; у гріху зачаті і в гріхах народились.

Однак же вас, умерлих у вадах і гріхах своїх, що в них єсте колись ходили за„ віку сьогосвітнього і під владою князя повітря сього, духа, котрий тепер міць проявляє в синах недовірства, між котрими і ви всі обирались колись у пожадли-востях тіла вашого, чинячи волю тіла і мислі ваших, і були з природи синами гніву, як і інші. Але бог (щедрий на милосердя) з великої любові своєї, що нею вас возлюбив, коли ви були вмерли в гріхах, оживив вас усіх разом у Христі (котрого любов’ю ви спасенні єсте) і разом з ним воскресив, і всіх разом посадив на небесах у Христі Ісусі.

А отож не годилося б вам більше так ходити, як ходять в марності почуттів своїх погани, маючи потьмарений сутінками розум, оддалені од життя божого властивим їм невіглаством і засліпленням сердець, котрі, впадаючи у розпач, далі самі до безсоромності, на розпусти і лакомства вдалися.

Та ж ви не такого од Христа навчилися, якщо його слухали, якщо ним були навчені, аби-сте-із себе скинули першим учинком ветхого чоловіка, котрий псується од безумної пожадливості, і аби-сте одновилися духом розуму вашого і втілилися в нового чоловіка, богом створеного в справедливості і святості правди.

Бо ж як із-за злочину одного чоловіка, Адама, на всіх людей упав- вирок смерті, так і справедливість одного чоловіка, Ісуса, виправдала життя всім людям.

Отож я вас народила за образом і подобою другого Адама, Ісуса, котрий мене обрав собі за наречену і віддав себе за мене, аби мене освятить, очистивши водяною купіллю у слові життя.

А що я, будучи чистою і святою, вас, нечистих і клятих, породила, то тим же вас очищаючи і освячуючи, чим і сама була очищена і освячена, водою тобто і духом. І хто із вас ними одроджений не буде, той не є моїм сином і до царства бога-вітця не ввійде, а перейде од смерті першої до смерті другої, гіршої за першу.

Ви вже не під законом, а під благодаттю. Ті, що під законом родяться, вітцівський гріх за собою тягнуть, а ті, що під благодаттю родяться, більше вже ярмом гріха обтяжені не бувають.

Я вас під благодаттю породила, а не під законом. На свободі вас виховала, а не в неволі. Світлом вас освітила, а не в темряві полишила.

А тому годилося б вам, як синам світла, справувати, у всіляких доброчинствах, у справедливості і в правді постачати, що є миле богові, і негідними вчинками себе з пітьмою не єднати, а їх швидше карати.

І мовите: «Ніхто без гріха, окрім самого того, котрий світу гріхи стер, бути не може, бо і справедливий, живучи, у гріх сім разів на день впадає». Добре, признаю те і я. Але й те скажу, що справедливий швидко, посковзнувшись, підхоплюється, не так, як ви, котрі навіть тепер про те, щоб підняти голову і встати, щонайменше помишляєте.

Запанував гріх у вашому смертному тілі, аби ви покірними похотям його стали і зробили члени свої знаряддям його неправди, хоч повинні були б жити згідно з духом, а не згідно з тілом, бо, живучи згідно з тілом, помрете. А котрі Христові суть і котрі тіло своє розп’яли з пристрастями і похотями, духом живучи, згідно з духом і чинити повинні.

Чи ж не знаєте, що всі ви, охрестившись у Христі Ісусі, охрестились і в його смерті? Бо ж єсте із ним разом поховані хрещенням на смерть, аби, як Христос воскресне з мертвих славою вітцівською, то щоб і ви у відновленому житті ходили, те відаючи, що вітхого чоловіка нашого разом із ним розп’ято, аби було знищене тіло гріховне, аби ми більше вже гріху не служили. А якби кому-небудь в гріх упасти припало, то сповідайтеся в гріхах своїх; вірний і справедливий бог наш, так що одпустить гріхи ваші і очистить вас од всілякої неправди.

З того видно, що не гріх, а постійне в ньому тривання, є причиною другої смерті. Тож тих, які грішать свідомо, по встановленні правди, вже не відкупить од гріхів жертва, а випаде їм повне страху чекання суду і прикрість вогню, який має поглинути супротивних

Отож і мене, бідну, не гріхи ваші так вам дорікати змусили, а постійне в гріхах тривання ваше, і не так навіть в гріхах тривання, як з дня на