Українська література 17 століття - Автор невідомий

— Сину людський, поставив я тебе сторожем дому ізраїльського. І ти, чуючи з уст моїх, що кажу, мав би звістувати їм од мене. Коли я буду промовляти до непобожного: «Непо-божний, ти смертю умреш!»,— а ти б йому не переказав, аби непобожний покинув дороги свої, то той непобожний у неправості своїй умре, але крові його з руки твоєї я буду жадати.

Суворе, справді, слово і жахливий вирок!

Чи не боїтесь і не лякаєтесь страшного дня того, в який про довірені вам отари маєте звіт дати? Не страшить вас та справедливого пана мова: «Поганий і ледачий слуго! Мав би гроші мої довірити тим, що грішми гендлюють, а я, прийшовши, взяв би був те, що моє, та ще і з прибутком. Візьміть же од нього той талант, а невдячного слугу ввергніть у пітьму кромішню — там буде плач і скрегіт зубів»

Де зараз ієреї без нагани, котрі б не собі догоджали, а про довірену отару, таку, як найвищий той архієрей од них потребує і як вище я в науці до них згадувала, опіку і дбалість мали? Ті суть зараз учителі, котрих, до пожадливостей своїх пристосували собі сини мої, бо вуха їхні сверблять і вони од правди слух одвернули, до брехень схилились, самих себе, світ, славу, багатства і розкоші більше, аніж бога і спасіння людське, люблячи, маючи подекуди за взірець побожності тільки людей звихнутого розуму і підозрілої віри, які силі її опираються і правді противляться. Бо ж шаленство їхнє явне буде усім [і всі побачать], що вони не в небесних, а в земних мислях погризли.

Із-за них спіткав мене не голод на хліб, а голод на слово боже, не спрага на воду, а спрага на євангельську проповідь.

Однято у мене пророка і вчителя, проводиря і пастиря! Багато тепер пастирями прозваних, але мало справжніх.

Бо ж деякі із нинішніх розумної ота-'“Г“Х Ри Христової пастирів ледве чи над нерозумним ослів стадом пастирями бути за гідних виявились.

Більше того! Не пастирями суть, а вовками драпіжними; не проводирями, а левами зголоднілими, котрі одних овечок самі нещадно пожирають, а другими драконові пащеки без жалю затикають.

О нещасна чередо! Хіба ж той пастирем і вчителем бути може, котрий сам ніколи не вчився? Котрий не знає, що богові винен, а що ближньому своєму? А що вже казати про довірених йому овечок? Котрий з дитячих літ своїх не навчанням у науці письма Святого, а іншою, станові духовному неналежною забавою бавився або в марнуванні свій недостиглий час збавляв? А коли харчу і одягу недостатком стиснений був і коли йому нужда шию корчити почала, взявся благовістити, ані, чим благовіщений є, не відаючи, ані, як його сповняти належить, не розуміючи.

То ж одні із корчм, інші з двору, ті з війська, а дехто з поборів, без жодного обрання і без жодного доброго свідчення, за поміччю золота і срібла, до храму божого вдерлися.

Отож бо й не дивно, що ганебно з нього (як негідні) повипадали і апостатами правди божої і погубителями отари, їм повіреної, стали.

Біда ж убогим овечкам, що таких пастирів мають! Біда тим, хто йде вслід за такими поводирями, котрі, самі сліпими будучи, їх в ту ж юдоль прірви зіпхнути силкуються! Біда і вам, з чийого недбальства вони в храм божий увійшли! Біда і вам, котрі пустошите храми божі, бо й самі тим погублені будете! Біда вам, вітці, котрі, синами бути ненавчившись, вітцівським титулом діток моїх зводите! Біда вам, вітці, котрі, домашнього свого потомства не виховавши добре, божим синам злого свого життя приклади із себе подаєте! Біда і проклятим вашим симонам36, од котрих ви на ті уряди духовні посвячення взяли, котрі,— знаю,— не задля гідно-стості вашої ані задля силування просьбами братії, а задля лакомства нещасного руки на вас возложили, задля хтивої любові до грошей, прагнучи яких, одбилися од правдивої віри і наразили себе на великі скорботи!

Апостоли святі, [займаючись] постій-

іє0СешРобирГния но обслуговуванням столу, а не проповідуванням слова божого, задля ремствування греків на жидів, і захотівши діаконів37 настановити, мовили:

— Мужі і браття! Виберіть з-поміж себе мужів доброї слави, сповнених духа святого та мудрості, котрих би ми до того діла поставили.

А тепер [охочі] до молитви, до служби божої, до роздачі життєдайних святощів, без обрання і будь-якого випробовування і без будь-якого певного посвідчення (про сповненість духом святим і мудрістю вже й не згадую) приймані і на слова божого проповідь посилані бувають.

Отож і маю пастирів та вчителів! Отож і маю проводирів і майстрів! Самі од голоду здихають, а інших годувати беруться. Самі посліпли, а інших поводирями бути зважуються. Самі на обидві ноги кульгають, а іншим на підпори підставляються. Самі будучи неуками, інших навчати важаться.

О непорядний, о підступний, о безбожний рук покладання звичаю! «Руки ні на кого не вкладай поспішно,— апостол мовить,— щоб не стати учасником гріхів чужих». І в іншому місці: «При тому тебе, Тите, зоставив я на Кріті-острові, аби, чого ще неставало, ти поправив і настановив ієреями по містах, як я тобі повелів, таких, що є безнагінні, мають по одній жоні і синів вірних, не обплутані і не опановані розкішшю. Бо єпископ має бути без пригани, як шафар божий, не пишним, не гнівливим, не п’яницею, не забіякою, не хтивим до зиску бридкого, а гостинним, доброчинним, тверезим, справедливим, святим, стриманим, вірним своєму слову, згідному з наукою, щоб міг напоминати здоровим повчанням і переконувати противників.

Нинішні ж мої єпископи і архієпископи, всю ту апостольську науку за себе закинувши, її ногами безладдя, хтивістю срібла засліплені, потоптали.

Той за сих часів мудрий ієрей і дотеп-

'нГн^нТхшГкотГ ний> К0ТРИЙ те з чого міг би

відступників 1 єпископові своєму, од справ церков

них оддалений будучи, уділити, аби той повернув його знову.

Ой леле ж мені, недбалим робітникам довіреній! Ох мені, ненаситним лакомцям в опіку наданій!

Біда і вам, котрі продаєте, і вам, котрі купуєте дар духа святого! Срібло ваше буде вам у пагубу!

Не хочете знати правди, не хочете бачити й неправди! Не хочете розуміти, звідки ті, котрі її вам дають, набувають, яким промислом багатіють.

Молоко доять з овець, вовну стрижуть, шкури луплять і лродають, самі м’ясом їхнім живляться і кров’ю напиваються.

А вам із достатку .м’ясив тих і надлишку невинної крові вділяють.

О злочинителі,