Українська література 17 століття - Автор невідомий

Двор світлий і дородний: Гетфейом 58 і гігантом 59 подобнії мужеве, сильнії такії около нього, як нікогда у діда Херева і Фелефофії 00, то єст одражаючії і утішаючії; Ав'раамськії і Іаковлі й Ісаакові почестнії особи, пред обличностю його предходячії й послідуючії, як би хто од старих оних віков хотів видіти на востоку пресловутого монарху.

Подобеи в дільності, в мужестві, як Авенір 61 і Самаія 62, Аннибалеві03 і Помпеушом 64. Ровен радою і розсудком Іафоровіе5, Фемістоклесові6G, Артабановї67 і Велисарію 68 з Нарсесом 69, і іним подобним. Згола — муж словом, силою і ділом, цнотами і добродійстви преславний!

Найдовалися на дворі його і мовці, оному Демосфене-сові 70 |ровнії, і Сафанове 71 і інії розличнії любомудрці. Найдовалися і докторове славнії, в гречеськом, славенськом і латинськом язиках вицвічонії. Найдовалися і математикове і астрологове превиборнії, межи которими он презацний математик, філософ і астролог, Ян Лятос, которий календар новий славне зганив і пером доводне през друк показав, же єст омильний.

Пойдем же єще і до другої, вишшєї в богодухновенних, похвали — в православной кафоличеськой вірі і набоженстві продкуючий, церков велегласная і розличним сіянієм світлая: церкви і двір того княжати — повнії православних учителей євангельських і апостольських, повнії богословов істинних, од богословов Діонісія 12, Афанасія, Василія 73, Григорія Назіанського і Ніссенського 7 , Іоанна Златоустого, Кирила Адександрійського, Іоанна Дамаскіна і Феофілакта, і іних многих, і од соборов і од патріархов всходніх, знаючих бого-словію і віру правую. Був архієреєв і священиков вельце шануючий, оборонця віри і церквій божиїх; сильний мур мідяний, од бога благочестію нашому поставлений в Росії; в вірі отчистой адамантОва статечность.

І то знаменитоє добродійство церквам показав і учинив, же през магістерство типографії книг богословських видав немало, през що церков Христова будується не только ту, в Росії, але і по іних країнах споввірних нам народов.

Що ж $ще речем?

Речем і оно, що Сірах о Іосії-царі мовить: «Управив пред богом серце своє; в дні беззаконник укріпив благовіріє». Воістину, в день прелесті од єретик обернув серце своє ко богу і за дній беззаконних одступников укріпив правую церквє всходньой віру в Росії! Написано о трьох: «Разві Давида, і Ієзекії, і Іосії, всі прегрішиша прегрішенієм». Речем і ми: «Опроч Костянтина, і Василія, і Александра, княжата в Росії згрішили і віри одступили». Але пресвітлий княжа Василій з сином своїм Александром, которий так му любезний був, як Іаковові он Веніамин 75, «во всем дому божом найвірній-ший», як вторий Мойсей, зиа [й] шов ся і світлим і многополч-ним і сильним в Берестю станув, а в раду нечестивих не пошов і на дорозі беззаконников-апостатов не станув і на кафедрі зарази їх не седів, але, в законі божом вдень і вночі розмишляючи, в православном сів соборі76 із патріаршими ексархами і з єпископи, архімандрити, ігумени і священики і пресвітери православними [бути] соблаговолив, а на унію з папежом і костьолом датино-римським не зезволив, і апостатов владиков, од віри і од патріархи Константинопольського, пастиря свойого, оступивших і одбігших, проклинав, і до конця живота свойого з ними не сполковав, і до себе не припутав, як зверженних і проклятих.

Подобен [он] в благочестії монарсі роському Василью-Володимиру: той народ роський крестив, а той благочестія і>віри під час апостасії оборонив. Подобен і Василію Македо-іііанину 77, цару гречеському, которий посполу з блаженним Фотієм-патріархою 78, в Константинополі вселенський собор собрали і віру седми соборов утвердили. На котором тих, которії би до символу віри «і од Сина» прикладали, проклинано. Подобен і оному благочестивому цару Андроніку 79, которий, также собравши великий собор, віру тую ж укріпив, а апостатов і папежников з Греції вигнав.

Ну ж, єще, гди пойдем до побожного його живота, до милосердних учинков, до щедробливості надавання на церкви і монастирі — виписати всього нині не єст місце. Кротко рекши: овшеки, на всем цнот всіх повний був і всім любезний, так правовірним, яко і постороннім.

І душа моя блаженную і боголюбезную його душу зіло любить, і в духу богомисльном оной наслаждається. Істаяла душа моя к так цному і побожному княжаті а реку з серця онії у Іова 80 слова: «Кто убо видав нам од плоті його насититися?»

О, трещасливії ви, которих очі виділи того пресвітлого деспота, которії слов уст його слухали, которії у столу єдиного з оним сиділи і поживали, і інії всі, которії сте добродійства оного сподобилися!

Ачкольвек і я за велице щасливого почитав би-м себе був, гди би ласка божая притомності моїй дарувала наслади-тися єще в живих так пресвітлого княжати. Але того там віку будучи мал в братії моїй, і на всем недозрілостю об’ят, не удостоїв-єм ся. А вет же і нині не за щасливого ся почитаю, гди мі ласка пресвятого духа дарувала пером такую народу роському описувати славу?

О КНЯЖАТІ ОСТРОЗЬКОМ, КАШТЕЛЯНІ КРАІСОВСЬКОМ

І Часті IV, розділу II, артикул 3]

Заїсте, не годить мі ся ту мимо іти і пресвітлого княжати Іоанна Острозького81, каштеляна краковського, которого нехай будет ім’я па всі сторони світа славно: бовім народ свой роський любив, православную віру отцев своїх величав, і за то на нем отцевськоє одпочило благословеніє.

Тестамент пресвітлого родителя свойого [он] сохранив, віру благочестія нашого побожне поважаючи, во вшеляком покої заховував до смерті, утисков і гвалтов жадних не чинив.; Гроб православного отця свойого, яко Ісаак і Іаков печеру.

Авраамову 82, почитав і упоминав, аби пініє і набоженство звиклоє не уставало.

Хоть з Риму і од біскупов многокрот був жаданий, аби княжство своє под унію біскупа римського поддав, леч-он, яко сенатор розтропний і зрительний, маючи розум а шануючи віру отцев своїх а мнОгородний свой народ російський любячи, жадним не дав ся звести покусам.

Сам рачей зезволив що пострадати, нежели отчистому набоженству і духовенству російському насильство і гвалт в вірі і набоженстві чинити: Фемістоклеса в том наслідував, которий отчизні своїй, хотя ж од рода свойого афінейчикой був укорений, од кроля Ксерксеса 8 з войськом будучи посланий, згуби оним навести не хотів, рачей своїм обрав запечатати здоров’ям.

Пристоїть ту того пресвітлого княжати а сенатора най-вишшого і премудрого припом’янути слова, памяті годнії, которії частокроть мовляв: «Гди би-м,— мовить,— пред тим в молодих літах о релегії