Українська література 17 століття - Автор невідомий
Тим же способом поступують і патріархове з царем турецьким: клопоти і трудності у царей поганських о[д]купують, аби в покою могли пребьівати.
Обернім же ся єще і до царев заходніх і костьолов хри-стіанських, яко много оним самим і секретаром їх дають золота і сребра тії, которії біскупства, опатства і каноництва беруть; вступімо ж єще в самий той Рим, як много до нього посилають тії, которії там по сакру шлють, як много тії, которії за сакрами .приїждають, одбирають. Відомо то, заїсте, кождому, хто ся єно во дворах цесарей, кролей и княжат находить.
Уважай, одступнику, єсли ж то не симонія над симоні-ями — вольним у вольних і ровним у ровних в релії купувати уряди духовнії?! Зачим запевне відати маєш, іж нігди за всі літа патріархове турчинові не дали так много, як за один рок папежеві твоєму і його дворові дають зо всіх кролевств чиншу і дані біскупове, арцібіскупове, примасове і тим подобнії! Ну ж, за юбілеуша, за одпусти, за молоти посвяченії, за мечі такії ж, і за рожі (дальших ташованій не споминаючи), за індульгенції і за диспенсації!
Що ж і о вас, одступниках наших, речемо! Заж апостатове наші, а ваші владикове при посвячанню своїх попов не витягають плати піняжної? Оно той, що в Перемишлю сидить, Шишка Крупецький 50, од десяти літ витягав на попах подачки, заживаючи до того помочі урядов свіцьких! О котороє драпество великий плач і нареканнє на уряди і на тих мучи-телєв владиков.
Що ж і о аннатах, которії з Польськи до Риму ідуть, также і о поборах, которії духовенство руськоє, а засобна паном своїм, чинші дають і повози одправують.
Чому всьому присмотрівшися, уважте, же ви, христіане будучи, на христіан духовних накладаєте таковії тяжкості! Укаряєте греков, іж турком дають подачки! Завстиждайте ж ся, а рачей бога убойтеся: ви христіане а од духовних руських поборов, чиншов і повозов не витягайте!
Укаряєт єще нас противник утисненєм турецьким і же в малой церкві патріарха сидить. Уважте ж, єсли і ми того ж не терпимо, маючи права і вольності і уживаннє їх дов-голітноє.
Барзій нас тоє болить, же що грекове од поган, тоє Ми, русь, од вас, христіан костьола римського, терпимо!
Присмотрітеся, яко-сте православних христіан віленських, мінських, перемисльсьцих, могильовських, биховських, пінських, берестійських, полоцьких, вітебських і по іних Містах, з великих церквій вигнаних, в малії церковки втиснули!
Присмотрітеся, як по многих повітах біднії міщане, же їм поодбирано в містіх церкви, в домах, полях і лісах набо-женство своє христіанськоє одправують!
Присмотрітеся єще і в том справедливості і сумнінню людій религії римської, которії, од нас обіма руками гойнії упоминки і дари беручи, обіцують покой і вольності захован-нє, а єднак вмісто уїщення ся в обітниці приреченой, барзій на нас інстигують і декрета суровії, якоби з найму, ферують.
Мають то грекове над нас, ркомо вольних і прави обваро-ваних, же в вірі і в набожестві своєм вольность мають. Хто був в Константинополю і по інших містах в Греції на урочитії свята, обачив би свободу і вольность, і веселлє, і строй, і без-печенство христіан таковоє, же рекл би кождий, іж тії там христіане царствують, і же в так великом їх згромаженню, і в так світлой їх оказалості только їм цара не доставаєт, і которії на то гляділи, мовили в себі, же царство Констан-тиново 51 і царство Юстиніаново 52 нині видимо, в котором пресвітлом видоку і веселлю, єно їм діадиму носячого не достава.ло.
А у нас в свято, як у попа, у міщанина і у хлопка обачено світлоє що на хребті, так довго около того ходити будет пан, пані і урядник, же аж мусить збути убогий худак! Але то меншая!
Гди нам вольность віри захована будет на свободі, як захована єст греком в неволі, которії, ведлуг давніх своїх хрис-тіанських прав, мають єпископов, архієпископов, примасов, патріархов і весь иижший причет церковний,— о подачки і о чинші стояти не будемо. Дав за себе і за Петра, а в особі його за церков свою, чинш Іїсус Христос, будемо давати і ми, только віри свобода нехай нам зоставаєт, якая зоставаєт братії нашей греком.
О ПРЕСВІТЛОМ І ПРЕСЛАВНОМ ВАСИЛІ!,
КНЯЖАТІ ОСТРОЗЬКОМ, ВОЄВОДІ київськом
[Часті IV, розділу II, артикул 3]
Тут, гди мі о пресвітлом і православном Василії Костянтиновичу Острозьком, воєводі Київськом приходить писати, з ласки божеї познаваю в собі, же не кроткословним, але з достопохвальним пристоїть мі показати словом.
Солодкая бовім завжди того зацного княжати маєт бути у нас пам’ять! І то, що о Іосії53, царі ізраїльськом, написано, безпечне і ми о том преславутом княжаті мовити можемо: «Пам’ять Василія, православного княжати Острозького, як приправа вонности, сотворенноє миро од аптикаря, в устіх кождого, яко мед, осолодієт пам’ятка його, і як музика при бесіді вина!»
Солодкая, правдива, пам’ять і вдячная вонность зо всіх стороні І вшеляко рожай той виславляти прислушаєт, як Давид мовить: «Род праведних благословиться».
Княжа Острозькоє, Василій Костянтинович, рожай свой з благословенного яфето-роського покоління провадить: пре-словутого Володимира 5 в святом крещенії Василія, монархи великого, і Даніїла 55, княжат роських, власний потомок, син пресвітлого Костянтина, княжати Острозького 56 а великого гетьмана Великого Княжства Литовського, воєводи Троцького, в обоєм висоце преславний в дільності і право-вірії57, первий межи княжати роськими, великий заступ і потіха всього народу роського, мур желізний на украй-нах, страх і трепет татаром, слава і свіча ясносвітлая кролевства Польського, оздоба і окраса сеймовая, всіх публічних з’їздов око і., сила потужная; притомность двору і люду його наповняла дороги і міста: многополчний бовім світлий і стройний поїзд одправувати був звикл; урода Гекто-рова, красота лиця і особи Іосифа Прекрасного, постава вспанялая;
