Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

бароко. Його брат Пітер — архітектор і містобудівник, зокрема спроектував Мауріцштад. На запрошення Мауріціуса ван Нассау-Зигена у 1636—1644 роках перебував у Бразилії, малював пейзажі та картини побуту місцевого населення. Першим серед європейських художників писав південноамериканські краєвиди як уособлення нового раю. Ілюстрував «Історію бразильської природи». ">[88] намагався перенести на полотно чудові кольори тропічної природи. Наукові та культурні інститути, всілякі допоміжні споруди та важливі політичні й адміністративні установи (достатньо зауважити, що в 1640 році в Ресіфі зібрався перший парламент на всій західній півкулі) надавали місту, де засідав уряд Нової Голландії, особливого блиску на тлі американської злиденності. Аби ця картина була повною, не вистачало лише кількох темних рис, традиційних для життя міста за всіх часів: уже у 1641 році портова зона Ресіфі, на думку деяких запеклих кальвіністів, була справжнім «кублом розпусти»[89].

Утім, не має сумніву, що неабияка старанність голландців, з якою вони створювали свою колонію, із великим складнощами долала міські стіни й не могла перенестися на сільське життя бразильського північного сходу, не втративши своєї суті та повністю не змінившись. Отже, Нова Голландія становила собою два протилежні світи, дві штучно об’єднані зони. Зусилля германських конкістадорів обме­жу­валося зведенням величного фасаду, який міг приховати дійсну жорстоку економічну реальність, котра їм протистояла, тільки від наївних простаків.

Їхнє прагнення перетворити Бразилію на тропічний варіант своєї європейської батьківщини зазнало нищівної поразки через нездатність налагодити сільськогосподарське виробництво на звичних для них засадах, як це, погано чи добре, вже зробили португальці. Найімовірніше, успіх португальців пояснюється саме тим, що вони не забажали чи не змогли протиставити себе тому світові, який заселяли. Їхня слабкість перетворилася на їхню силу.

Голландці не жаліли зусиль, змагаючись зі своїми попередниками у галузі сільського господарства. Ось тільки самі вони не були готові до такого життя. Тільки одиниці ризикували залишити місто та відправитися працювати на плантації цукрової тростини. Тож у 1636 році члени Політичної Ради, занепокоєні перспективою занепаду, оскільки великі джерела багатств Нової Голландії опинилися в руках португальців і насамперед португало-бразильців, спробували розв’язати проблему шляхом завезення великої кількості селянських родин зі своєї батьківщини. Імовірно, це був спосіб запобігти зародкам майбутніх ускладнень. «Тільки коли велика кількість вихідців із Нідерландів проживатиме серед португальців у сільських районах, ми забезпечимо наше панування над найнеспокійнішим елементом населення», — заявляв Статхаудер[90] і Рада Правління Вест-Індської компанії у січні 1638 року. Для цього вони вимагали від Амстердама терміново надіслати три тисячі селян. Але їхні очікування були марними. Селяни забажали залишитись у своїх домівках. Їх не спокушала авантюра, яку вони на всіх підставах уважали ризикованою та сумнівною[91].

Провал голландського досвіду в Бразилії є насправді ще одним підтвердженням думки, поширеної сьогодні серед деяких антропологів, згідно з якою північні європейці непридатні для життя в тропіках. Окремий індивідуум — зазначає один із авторитетних дослідників — може адаптуватися до цих регіонів, але ціла раса, особливо ця — ні. Вони не можуть адаптуватися навіть до умов Південної Європи. На відміну від голландців, португальці часто вступали у тісний контакт з кольоровим населенням. Більшою мірою, ніж будь-який інший європейський народ, вони ладні були піддатися місцевим чарам і перебрати мови, звичаї та вірування індіанців і негрів. Залежно від потреб вони американізувались або африканізувались. За висловом африканського узбережжя, вони ставали чорними[92].

Здається, що навіть португальська мова у своєму протистоянні з голландською завоювала надзвичайну прихильність і симпатію серед більшості цих хамулуватих людей. Сформульоване кілька століть потому згадуваним Марціусом спостереження щодо того, що для бразильських індіанців північні мови становили практично нездоланні фонетичні труднощі, тоді як португальська й іспанська були їм набагато доступнішими[93], могло пояснити значно вищу швидкість іберійського завоювання. Протестантські місіонери, які прийшли разом із голландськими колоністами, незабаром зрозуміли, що використання нідерландської мови задля релігійної просвіти не могло принести великого успіху не тільки серед африканців, а й серед індіанського населення. Старі негри взагалі відмовлялися її вчити. Натомість португальська була багатьом із них чудово знайома. Зрештою, досвід показав, що використання португальської для читання проповідей приносило кращі результати[94]. Тому часто вони користувалися мовою переможених у своїх стосунках з нег­рами й індіанцями, як і єзуїти послуговувалися загальною мовою (лінгва-жерал[95]) під час навернення до християнства індіанців, у тому числі племені тапуяс.

Крім того, важливо, що на відміну від католицизму протестантська релігія, завезена голландськими завойовниками, не пропонувала нічого такого, що б сприяло піднесенню почуттів або полонило уяву тубільців, а отже, не створювала жодного підґрунтя, на якому їхня релігійність