Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

володінь завозили іспанці, діяли зазвичай на малій глибині. Саппер повідомляє нам, що вони не надто відрізнялися від так званих ніжних орал, або taclla, або ж ніжних орал давніх кечуа, які становили собою найрозвиненіший зразок сільськогосподарської техніки доколумбової Америки[105]. Їхня перевага полягала в тому, що за однаковий проміжок часу вони дозволяли обробити ділянки вдвічі або втричі більші за розміром.

Завдяки одному описові, датованому серединою XVIII століття, ми знаємо, що грубі дерев’яні орала, які використовували в єзуїтських місіях, заглиблювались у ґрунт лише на чверть вари[106], утім, усе, що сіялося, росло дуже добре. Воно росло б іще краще й приносило б більше плодів — зауважував отець Флоріан Бауке[107], виходячи, звісно, з європейських стандартів, — якби на кшталт залізних орал вони б підрізали й перегортали землю глибше, «як це робиться на нашій німецькій батьківщині»[108].

До португальської Америки ці та багато інших здобутків технічного прогресу, якими користувалися індіанці місій, майже не доходили. Ми так і продовжували займатися сільським господарством у лісах і за рахунок лісів. У 1766 році ка­пітан-генерал Сан-Паулу дон Луіш Антоніу ді Соуза[109] казав про тамтешніх рільників, що вони «продовжують занурюватися дедалі глибше й глибше у сельву. Отже, поселення Фрегезіа ді Кутіа, яке розташоване на відстані семі ліг (бразильська ліга дорівнює 6,66 км) від нашого міста, сьогодні вже дісталося поселення Фрегезіа ді Сорокаба, яке знаходиться на відстані двадцяти ліг від нашого міста». І все це тому, що за зразком тубільців вони тільки й уміють, що «бігти у слід сельві, знімаючи й встановлюючи свої помешкання там, де доведеться»[110].

3. Сільський спадок

• Скасування рабства: розподільна віха між двома епохами

• Несумісність рабської праці з буржуазною цивілізацією та сучасним капіталізмом

• Від Закону Еузебіу до кризи 1864 року. Випадок Мауа

• Патріархальні цінності та дух спільної групи

• Причини піднесення чеснот уяви та розуму

• Кайру та його ідеали

• Аристократична гідність

• Диктатура аграрних володінь

• Контраст між швидким розвитком сільських угідь і жалюгідністю міст у колоніальну добу

Структура бразильського колоніального суспільства ґрунтувалася не на міських осередках. Цей факт необхідно враховувати для чіткого розуміння умов, які прямо або опосередковано впливали на країну протягом тривалого часу після проголошення політичної незалежності та відблиски якої можна побачити й сьогодні.

Якщо, згідно з думкою, висловленою у попередньому розділі, встановлена португальцями у Бразилії цивілізація у строгому розумінні не була суто аграрною, утім, вона, поза сумнівом, мала сільське коріння. Дійсно, протягом перших століть європейської окупації життя в колонії було зосереджено навколо села: міста були їхніми простими придатками не тільки віртуально, а й фактично. З невеликим перебільшенням можна сказати, що подібна ситуація суттєво не змінилися до скасування рабства. 1888 рік став тією віхою, яка розподілила дві епохи. У національному розвитку Бразилії ця дата набуває особливого й ні з чим не зрівнянного значення.

За часів монархії ще існували багаті фазендейро-рабо­власники та діти фазендейро, які отримали «вільні» професії (які здебільшого потребують отримання освіти у виші та захисту диплома) та монополізували політику країни, обираючись самі або сприяючи обранню своїх кандидатів, пануючи у парламентах, у міністерствах, узагалі на всіх керівних посадах і забезпечуючи стабільне функціонування зазначених інститутів, які перебували під їхньої беззапереч­ною владою.

І дійсно, настільки беззаперечною, що велика кількість представників колишнього класу сеньйорів часто могла дозволити собі розкіш заперечувати традиціоналістські течії та навіть засновувати деякі найважливіші ліберальні рухи, які вже діяли протягом всієї історії нашої країни. Певною мірою їхня діяльність сприяла успішному розвиткові матеріального прогресу, який був спрямований