Українське письменство - Микола Зеров

На утримання шкіл всіх трьох зазначених типів витрачено 1013662 карб.

Нарешті, відділ IX торкається початкових (начальных народных) шкіл.

На 1 янв. 1912 р. таких шкіл було: по містах — 288, по селах — 4153, всього 4441.

На 1 января 1913 р. — 4926 (з них: городських 292; сільських 4634). Учащих в них — 14801.

(Законоучителів 4147, учителів 5284, учительок 5370).

Всіх учнів на 1 янв. 1913 р. було 423982 (хлоп. 313962, дівч. 110020). По губерніях число учнів народн. шкіл виглядає так:

Київщина . . . . . . . . . 76663

Поділля . . . . . . . . . . 45812

Чернігівщина . . . . . . 107499

Полтавщина . . . . . . . 129491

Трати на утримання шкіл всіх типів на протязі 1912 р. виносили 6593195 карб. (в 1911 р. — 6036672 карб.).

1914

Перший випуск «Українського студента» на значну частину українського студентства і громадянства справив прикре враження. І, певно, не раз зазначалась неясність програми і неокресленість тих точок «отправленія», з яких виходили широкі організаційні проекти редакторів і співробітників «Студента».

Те саме враження лишає по собі і збірник № 2. Та сама неясність програми, те саме блукання в трьох соснах давно порішених питань внутрішнього студентського життя. Тільки одна риса в новому збірнику виступає ясніше: це те, що новий випуск «Студента» мало місця присвячує питанням дня і далеко більше віддає уваги минулому життю студентської молоді; можна подумати, що редакційному комітету спало на думку перетворити «Студента» на історичний журнал, sui generis «Голос минулого». Так, принаймні, свідчать факти. Найбільшу статтю останнього № присвячено історії харківської громади, тоді як найважливіші питання дня обійдено мовчанням. Так, наприклад, цим літом українське студентство святкувало у Львові сорокалітній ювілей Франка. В «Українському студенті» ніяких відгуків цього святкування не знаходимо, коли не вважати на мало промовисту посвяту чергової книжки ювіляту. Ні характеристики його літературної діяльності, ні оцінки його значення для нашого студентства — нема. Або от візьмім другий приклад — студентський з’їзд з його австрофільськими і самостійницькими гаслами. З’їзд цей не міг не схвилювати нашого студентства, а його бойові резолюції з душком політичного авантюризму викликали, як знаємо, доволі сильний протест з боку нашого громадянства. Де ж відгуки з’їзду в останнім числі «Українського студента»? Правда, в збірнику мається стаття Кушніра, яка трактує деякі підняті з’їздом питання; але під статтею ми читаємо увагу редакції, що думок автора вона не поділяє. Де ж в такім разі думки редакції? І чому вона не подбала, щоб познайомити читачів з своєю думкою в першу чергу? А між тим, зважаючи на передову статтю, редакція перейнята войовничим настроєм. «Ми йдем походом на свідомі маси українського студентства», — голосно заявляє вона. «Або ж дома не бути, або ж слави добути!» Ми сильно сумніваємось, щоб при такій нетвердій ідейній зброї, як проповідь «ясного і одвертого» культурництва («лише під ясним і одвертим культурно-просвітнім гаслом мають точку опори сучасні громади») і при повній відсутності ясної орієнтації в справах дня можна було завоювати несвідомі кадри студентства і «добути слави». Скоріше навпаки.

Багато ще дечого можна зазначити, але ми зупинимось на одному — на вельми курйозній, як на нашу думку, формі редакційних статей. Панове редактори і співробітники «Студента» розрубують всі вузли, різко спускаються до мотивування своїх думок і пишуть свої статті, немов які «приказы по ведомству»:

… «Мусимо ствердити, що за всяку ціну по всіх громадах потрібно завести гуртки»… «стверджуємо, що лише тоді вся різноманітна маса наша зможе в відповідальну хвилю не полишити свої національні позиції (вдержати свої позиції), коли по всіх радіусах її соціальних симпатій вона стріне точно сформовану течію серед укр. громадянства».

Панове редактори, як бачимо, пророкують, увіходять в роль оракула. Висловлюються вони в такій категоричній, такій імперативній навіть формі, що зразу з ними не насмілюєшся й сперечатись.

В рецензії на 1-й збірник «Студента» ми закінчили наші уваги сподіванням, що збірник 2-й буде виразніший і краще репрезентуватиме думку українського студентства. Як бачимо, цих надій збірник № 2 не справдив. Отже, приходиться покласти тепер надії на збірник 3-й і побажати йому, щоб він менше командував та «стверджував», а більше доводив, менше заглядав у минуле, але уважніше ставився до питань, що стоять на порядку денному.