Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

Дівчина потерла пальцями очі й підвелася на ліктях. Чорні стіни, опущені жалюзі, її робочий стіл, шафа із розсувними дзеркальними стулками. Все на місці. Кімната як кімната. А тоді, схопившись долонями за живіт, немовби хтось щосили вгатив їй у сонячне сплетіння, Рута сіла на ліжку.

Чорні стіни?

Срань Господня! Вона не в гуртожитку в Тернополі, а у своїй кімнаті в Рівному! У вухах аж загуло від викиду адреналіну, а в голові миттєво зринули Маркові слова.

(усе залежить від того, що ти накоїла)

О, так, цього разу вона накоїла дещо збіса грандіозне. Вона змінила все аж так, що її перекинуло у просторі. Це означає, що не було ніякої поїздки до Тернополя, ніяких розмов із Тимофієм Русецьким, вона не сварилася з Індією і… Чорт забирай, стільки всього мало б відбутись інакше!

«Бляха, — Рута, перелякано кліпаючи, водила очима по кімнаті, — по ходу, я наламала дров».

Та в міру того, як меншало у крові адреналіну, переляк швидко слабшав і його змінювало дивне збуджене поколювання у грудях. Ілля живий, сестра знову щаслива, і все завдяки їй, Руті. Дівчина раптом усвідомила, що ще ніколи не відчувала такої бентежної та водночас піднесеної невизначеності. Свобода волі в чистому вигляді, вольовий субстрат без жодних домішок. Їй здавалося, наче вона — богиня, яка щойно наділила померлого життям.

Або ні.

Хтозна, як воно все обернулося.

Спершу треба з’ясувати.

73

Довго чекати не довелося. Двері зненацька розчахнулися, й Інді вихором влетіла до кімнати:

— Вимітайся! Скільки можна спати! Ілля незабаром прийде!

— Ілля? — тремтливою луною перепитала Рута.

— Ну так, блін, Ілля!

— Який Ілля? — Дівчина закашлялася, щоби приховати тремтіння голосу.

— Мій Ілля! — Інді була надто збуджена, щоб щось помічати. — Мала, ти що? Не тупи!

Квартиру сповнило примітивне поліфонічне пілікання — хтось подзвонив у двері.

— Це він. — Інді запанікувала. — Вимітайся! — Вона схопила сестру за щиколотку та потягнула з ліжка. — Швидше! Швидше!

Рута, пручаючись, учепилася за бильце в узголів’ї.

— Але це моя кімната!

— Це єдина кімната, де є кондиціонер.

— Навіщо вам кондиціонер?

— Я ж тобі казала: ми обговорюватимемо весілля.

— Підіть до кав’ярні!

Інді закотила очі, мовляв, сама йди до кав’ярні.

— Вставай. Не хочу нічого чути.

— От ненормальна…

Рута підвелася, влізла в шорти, накинула футболку, пальцями розгребла волосся і, міркуючи про те, як багато всього пропустила (вони вже узгодили дату весілля?), поплелася в коридор. Ілля переминався з ноги на ногу на порозі кухні й, стримано киваючи, про щось перемовлявся з Аміною.

Руті перехопило подих, але вона спромоглася начепити на обличчя безжурну усмішку та якнайбуденнішим тоном видала:

— Привіт.

Хлопець повернув до неї голову:

— О, привіт!

Дівчина ледве стрималася, щоб не ляпнути: «Ти живий». На зосередженому й дещо збентеженому обличчі Іллі (його повсякденний вираз) блукала тінь блаженної усмішки. Рута дивилася на нього та відчувала, як від стоп через литки, стегна та поперек до грудей підіймається холодне поколювання. Усе, звісно, було не так драматично, як під час зустрічі з Яковом — по-перше, вона була психологічно готова, по-друге, їй пощастило не піти на похорон Ісаєва, — та все ж дівчина не могла позбутися думки, що бачить перед собою мерця. Поки хлопець щасливо всміхався до неї, вона думала про те, що ще вчора ввечері його напіврозкладеною плоттю ласували хробаки.

— Маєш гарний вигляд, — сказала вона й подумки додала: збіса непоганий, як на чувака, в якого кілька тижнів тому після зіткнення з автомобілем порозривало половину внутрішніх органів. Повз вуха ковзнув чийсь істеричний смішок, і лише за секунду Рута збагнула, що це вона реготнула.

Інді, проминаючи сестру, ляснула її по сідниці.

— Закатай губу. — Вона підступила до Іллі, коротко чмокнула його. — Цей красень уже заброньований.

Хлопець зазирнув до зали та привітався з Григором, після чого вони з Інді подалися до Рутиної кімнати. Аміна гукнула з кухні, що незабаром підійде до них. Рута продовжувала стовбичити посеред коридору, прочісуючи пальцями сплутане волосся. Вона всміхалася, проте ейфорія поступово спливала, натомість у животі бралося намотувати кола неприємне порожнисте відчуття. Рута нещодавно переглянула «Чорнобиль» від HBO, а тепер почувалася так, ніби щойно пройшла фазу «радіаційної ейфорії», коли відразу після опромінення людину опановує відчуття піднесення, яке, втім, швидко минає, після чого… ну, починається реальне життя.

Її нудило. Міцний запах кави, що линув із кухні, ледь не збивав з ніг. Рута відступила від проходу до зали, щоби прибрати з поля зору батька, повернулася до дзеркала й зустрілася очима з власним відображенням. І що тепер? Надворі сяяло сонце, у залі шурхотів вентилятор, Григір в самих трусах допрасовував сорочку перед виходом на роботу. Проте все буде інакше, щойно на землю впаде ніч. Щойно вона заплющить очі, від цього показного спокою не залишиться й сліду.

Вночі. Все. Буде. Інакше.

«Господи, що я накоїла?»

По той бік сну на неї чекає ціла зграя істот, що прагнуть випиляти її з реальності.

Дівчина тупилась у підпухле після сну обличчя та не могла вдихнути. Здавалося, спека випалила весь кисень у квартирі.

74

За кілька хвилин Рута опанувала себе. Вона знала, на що зважувалася, а тому нема чого нарікати.

Коли Аміна приєдналася до Іллі та Інді, Рута прослизнула на кухню, всілася на табуретку під холодильником і, підтягнувши ноги до себе, обхопила коліна. Замість жувати шмарклі треба міркувати, як тепер діяти. Передусім слід подбати про велосипед. На восьмому поверсі користі з нього ніякої, і навряд чи в неї буде час спускати його, але дівчина прикинула, що зможе спати на вулиці. З велосипедом в обіймах. Принаймні якийсь час. Друге — потрібно купити у «Вопаку» енергетиків. Багато енергетиків. Третє — не забувати ставити будильник, як радила Анна Чорнай. Рута взяла до рук телефон, відкрила «Будильник» і в налаштуваннях обрала повторювати сигнал щопівгодини. Повагавшись, зменшила інтервал до п’ятнадцяти хвилин, а потім… дещо вигадала. Вона почувалася невиспаною та припускала, що за кілька хвилин, якщо їй не заважатимуть, знову засне. Рута поглянула на годинник. За чверть десята. Тоді перевела очі на екран і виставила будильник на 9:50. Вона спробує закуняти, всього на кілька хвилин, влаштує коротку вилазку по той бік, щоб дізнатися, що на неї чекає.

Дівчина зробила звук у будильнику на максимальну гучність, притулилася головою до бокової стінки холодильника та заплющила очі.

75

Спершу щось неголосно гупнуло у вікно зали.