Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

років випадок, коли вони серйозно посварилися. Індія щойно приїхала з навчання, сім’я зібралася за столом, і батько завів мову про вакцинацію. За день до того у Григорового хрещеника народився син, і батько маляти вагався, чи вакцинувати його. Чверть години Григір розводився про отруйний вміст усіх вакцин, про коктейль з алюмінію, ртуті та формальдегідів, про те, що ефективність вакцинації не доведено, і зрештою завершив упевненим: Бог і сам про все подбає. Незадовго до того про вакцинацію розповідали на основах здоров’я, тож Рута знала: все, що нагородив батько, — нісенітниця. Дівчина кидала промовисті погляди на сестру, проте Інді наче води в рот набрала. Після вечері Рута дорікнула сестрі. Інді огризнулася, мовляв, ти також мовчала, на що Рута заперечила, що вона просто школярка, а її сестра — майбутній лікар, чия робота, зокрема, полягає в тому, щоби переконувати людей, що вакцинація потрібна. Інді образилася так, що вони не говорили до обіду наступного дня.

Рута пригадувала, як думала тоді, що Інді більше ніколи до неї не озветься, і зараз у її грудях проростала така сама болісна важкість, підсвідомий страх, що точку неповернення вже пройдено.

— Переночуєш сьогодні у мене, — підсумувала Інді. — А завтра я посаджу тебе на маршрутку до Рівного. — Вона помовчала. — Тебе зустрінуть батьки.

— Не будь такою жорсткою… — ледь чутно попросила Рута.

— Будеш розказувати мені про жорстокість? — Інді зміряла сестру презирливим поглядом. — Після всього, що зробила зі мною? Після всього, що зараз робиш із мамою?

Вона не те щоб злилася. Просто конфлікт затягнувся, і тепер ніхто вже не знав, як із нього виплутуватися. Її Ілля загинув, хтось повинен відповісти за це, і поки над Лавриком не відбувся суд, нехай це буде рідна сестра. Логіки не було ніякої, і дівчина добре це усвідомлювала, проте не могла нічого із собою вдіяти. Після сотень годин, які вона провела, сховавши обличчя у мокру від сліз подушку, Інді несподівано виявила, що геть розучилася прощати. Тупо не уявляє, як це.

Відчуваючи, як на очі навертаються сльози, Рута підхопилася й вибігла з кімнати в коридор. Зачинила за собою двері, сповзла по стіні та, обхопивши голову руками, вткнулася лобом у коліна. Їй не вдавалося позбутись відчуття, ніби осудливий погляд сестри протискається крізь цегляну кладку й дістає її навіть за стіною. Рута прокручувала в голові почуте, не помічаючи, як тихі уривчасті схлипування помалу переростають у монотонне ридання. За якусь хвилину дівчина захлиналася від глибокого болю справжньої втрати.

А ще вона розуміла, що Інді не залишила їй вибору.

70

До вечора сестри не перемовилися й словом. Мовчки повечеряли, Інді мовчки постелила Руті на сусідньому ліжку, після чого так само мовчки вляглися. Рута хотіла побажати сестрі на добраніч, але та демонстративно відвернулася обличчям до стіни.

Прогріта за день будівля ніяк не охолоджувалася. О пів на одинадцяту Інді встала й відчинила навстіж іще одну стулку вікна, що, втім, не дуже допомогло.

Рута також не спала. І на мить не склепила очей. Витягнувшись на повен зріст, прислухалася до ритмічного перестуку коліс і протяжних гудків, що час від часу долинали із заходу (четвертий гуртожиток ТДМУ розташовувався неподалік залізничного вокзалу) й намагалася не думати ні про що. Надмірне зосередження на проблемі зазвичай шкодить появі правильного рішення. Вона боялася, що через величезну кількість суперечливих думок у неї просто заклинить шестерні. Однак спогади — не зовсім думки. Ми рідко усвідомлено обмірковуємо те, що відклалось у пам’яті, частіше спогади просто постають перед очима, і нема на те ради.

Перед Рутиним внутрішнім зором повільно пропливали вчорашній сон, сьогоднішня розмова із сестрою та розповідь Анни Чорнай.

Інді зрештою рівномірно засопіла, а Рута продовжувала лежати, не рухаючись, навіть не кліпаючи, неначе робот, у якого сів акумулятор. Дівчина поволі заспокоювалася. Невдовзі по першій думки втихомирилися, наче хтось поклав на лоба прохолодну вологу марлю, і Рута визнала, що річ не в тім, що в неї немає вибору, річ у тім, що вона хоче це зробити. Якщо відверто, вона розуміла це ще тоді, коли сідала в маршрутку до Тернополя, чи й раніше, лише не наважувалася собі зізнатися. Вона спробувала розрулити все правильно, природним шляхом, і не змогла. Що тепер? Ілля мертвий, Інді її ненавидить, батьки вважають божевільною. Їй нема за що чіплятися в цій реальності. І водночас вона знала, що може все виправити. Достатньо лише перенестись у сновидінні в той день, коли загинув Ілля, і врятувати хлопця. І тоді все стане так, як було.

Ну, майже.

Перед Рутиними очима знову зринуло цілковито позбавлене кольору, змарніле обличчя Анни.

(не роби цього!)

(навчися жити з помилками)

(нікому не буде діла до всього, що ти назмінювала, якщо не буде тебе)

За мить по тому Аннине лице потемніло й поважчало, і жінка заговорила ламким голосом Марка.

(таке ніколи не розсмокчеться)

(раніше чи пізніше потвори дістануться до тебе)

Але в тому то й річ. Це лише слова. Анна Ігорівна врятувала від студента-вбивці свого чоловіка й не схоже, щоб жалкувала про це. Звісно, вона була виснажена й зацькована, але жива. Якщо вдалося їй, чому не може вдатися Руті? Нехай доведеться тривалий час утікати від істот. Нехай минуть роки, доки вона їх остаточно спекається. А п’янке відчуття жертовності лише підхльоскувало, додавало рішучості. Вона мусить зробити це. Не заради себе, а заради сестри.

Бо важить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються.

Рута повернулася набік, згорнулася калачиком і подумки перемістилася в той день, коли загинув Ілля. Понеділок, 20 травня. Уранці вона не пішла до школи, півдня провела в парку на Пагорбі Слави, після обіду мати розповіла Григорові, що їхня донька завагітніла, батько нагримав на неї, і тоді Рута втекла й до пізньої ночі блукала містом. Ще той деньок видався. Дівчина морщила носа та копирсалась у спогадах, обираючи яскравий момент, який слугував би відправною точкою для входження у сновидіння, коли раптом широко розплющила очі й безгучно, самими губами, витиснула розпачливе: бляха!.. Рута зненацька збагнула, що в цій версії реальності вже не була вагітною, а отже, той понеділок минув інакше, і їй не відомо як. Тож тепер вона навіть не уявляє, за що чіплятися, що змінювати та як це все позначиться на реальності. Єдине, чого залишалася певна: приблизно о п’ятій годині вечора навпроти магазину «Сапсан» Лара збив на смерть Іллю Ісаєва. Дівчина невесело посміхнулася, зміркувавши, що розуміє тепер, чому Всесвіт