Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

На протилежному бильці, сповіщаючи про надходження текстового повідомлення, глухо дзизнув смартфон Тимофія. Рута повернула голову. Смартфон лежав екраном донизу, тож погляд дівчини зупинився на матово-синьому чохлі зі стилізованим зображенням стетоскопа. Кілька секунд вона його уважно розглядала, а потім відчула, як усередині неспокійним черв’яком заворушилася підозра.

Рута повільно обвела поглядом кімнату та нарешті замислилася над ланцюжком подій, що привів її сюди. Вона потрапила до реанімації, молодий анестезіолог урятував її, згодом, коли її виписали, він зателефонував і запросив на побачення, проте Рута відшила його. Невдовзі вона сама його набрала, вони домовилися про зустріч, мило спілкувалися, поїли в «Маку», після чого вона побачила Якова Демидовича і… сталося те, що сталося. Попри це, коли вранці наступного дня Рута написала Русецькому, хлопець одразу погодився на нову зустріч. Вона не прийшла. За кілька годин перетелефонувала та попросила вибачення, Тимофій зустрівся з нею й урешті-решт пустив до себе додому. Вони не переспали, Рута відразу дала зрозуміти, що йому нічого не світить, та однаково хлопець дозволив їй залишитися.

Не те щоб у цьому було щось надзвичайне. Жодна з подій окремо не викликала запитань, але всі разом вони чомусь насторожували. Ось ці альтруїзм, чуйність і цілковита відсутність самоповаги здавалися Руті дивними. Дівчина подумала, що будь-хто інший на місці Русецького заблокував би її номер ще після інциденту перед «Златою Плазою». І точно не погодився б на спілкування після того, як Рута не з’явилась у «Броварні на Грушевського». У неї було таке враження, ніби він… він…

Якась думка билася під поверхнею свідомості, проте дівчина ніяк не могла за неї вхопитися.

Рута витягла шию та прислухалася — плюскіт і мугикання не затихали, — а тоді ривком пересунулася через півдивана, сягнула рукою до телефона в синьому чохлі й ухопила його.

Сівши так, аби краєм ока бачити двері ванної кімнати, вона активувала смартфон і провела пальцем по заставці. Пароля не виявилося. Передусім дівчина зазирнула в текстові повідомлення. Реклама від lifecell, есемес із «Нової пошти», повідомлення про час прибуття таксі, виписка з рахунка в «Приватбанку». Нічого цікавого.

«Або він підчищає повідомлення».

Рута сама не знала, що шукає, і загалом усвідомлювала, що те, чим зараз займається, — ганебно, але спинитися не могла. Жагуча цікавість глушила кволе попискування совісті в зародку. Після текстових повідомлень дівчина взялася за Фейсбук. Пробіглась очима по акаунту (Тимофій підписав себе як Tymo Rusetsky), але теж не з’ясувала нічого вартого уваги: місце роботи, місце навчання, контактна інформація; розмовні мови — українська й англійська; стосунки — все складно. Нудьга смертельна. Хоча в користувачів Фейсбуку чомусь інакше й не буває. У голові проскочила думка, що розробникам не зайве було б додати до клієнтської угоди пункт: «Чи згодні ви робити все, що від вас залежить, щоб ваш акаунт був нудним, як річний звіт міністерства юстиції?» — після чого Рута згорнула сторінку та відкрила Інстаграм. Спершу проглянула стрічку, потім перекинулася на акаунт. Фото з батьками, фото зі значно старшим чоловіком у лікарському халаті на вході до відділення інтенсивної терапії, чийсь собака, відпочинок на природі, спортзал, велосипед, велосипед, велосипед. Нудно. І аж занадто правильно. Гран-прі на світовій першості з правильності та занудства.

Без особливого ентузіазму Рута вирішила перевірити телефонну книгу, але, виходячи з Інстаграму, випадково зачепила пальцем «плюсик» унизу екрана — кнопку для додавання нового фото. Перед очима постала галерея з фотознімками та завантаженими на телефон картинками. Рута ледачо прогорнула їх униз і вигнула брову: Русецький мав півтора десятки фото в роздягалці спортзалу в самому рушнику, хоча ніде їх не виставляв. Дівчина ще раз провела пальцем угору, прогортаючи фотознімки, і раптом…

— Сука… — мимоволі лайнулася.

Обличчя витяглося, Рута піднесла телефон до очей. Що за фігня?

Вона мерщій згорнула Інстаграм, відкрила галерею, зайшла в розділ «Завантаження» та заціпеніла, роззявивши рота. Понад три чверті файлів у розділі складали її фотографії в білизні. Рута зі злістю подумала про Саву Нестерова, однак, придивившись, зрозуміла, що фотограф ні до чого: на всіх знімках стояли водяні знаки компанії «Obsessive», а це означало, що Русецький просто завантажив їх із сайту. Там також були фотографії інших дівчат, окремі — в аж занадто відвертій та абсолютно непрактичній білизні, однак абсолютна більшість — її.

Рута навмання відкрила декілька файлів і звернула увагу на дати завантаження: 27 квітня, 28 квітня, 1 травня, 3 травня…

— Клятий збоченець, — прошипіла вона.

Відчувши, що у неї пересохло в горлі, дівчина відкинула телефон, вибігла на кухню, схопила першу, що потрапила під руку, склянку, налила з чайника води та пила величезними ковтками, аж поки не похлинулася. З ванної досі долинало неголосне мугикання — Тимофій продовжував безтурботно наспівувати.

Рута пригадала його найперший несподіваний дзвінок. Вона ще тоді здивувалася, звідки анестезіолог узяв її номер.

(звідки номер мобільного?)

(узяв у реєстратурі… з реєстраційної картки)

Ага, ще чого! Лобом розповзлися зморшки. Не міг він його там узяти! Формально її не клали до лікарні, а привезли ледь живу до реанімації, і ніхто не запитував її домашню адресу чи номер телефону. Рута замислилася. Ймовірно, її телефон підібрала Анна Чорнай і згодом лишила в реанімації. Дівчина пам’ятала, що смартфон був розряджений, отже, Русецький мусив спершу зарядити його, щоб дізнатися її номер. Дівчина скривилася: вона лежала без свідомості, а Русецький у цей час нишпорив у її телефоні.

Чорт. Чорт! Як же огидно!

Вона метнулася назад до кімнати, забрала свій телефон, сяк-так поправила футболку й шорти та прожогом вискочила з квартири.

Рута підтюпцем спустилася до тролейбусної зупинки навпроти супермаркету «Сільпо» та зупинилася, міркуючи, куди податися. Через дорогу височіла будівля старого автовокзалу. Додому вона не піде. По-перше, через те, що боїться там заснути. А по-друге, Аміна майже напевно поведе її до невролога чи психіатра, а це вже ніби як не актуально. Ночувати під відкритим небом теж не варіант: над головою знову купчилися грозові хмари. Якийсь час дівчина зважувала, чи не зателефонувати Саві й Тарасу та перебути якийсь час у Києві, але згодом у неї з’явилася краща ідея: поїхати до Тернополя, спробувати помиритися з Інді та заночувати у неї в гуртожитку.

Дочекавшись зеленого сигналу світлофора, Рута перебігла на інший бік і попрямувала до автовокзалу. Обійшовши автостанцію, вона зупинилася на платформі, звідки відправлялися маршрутки на Тернопіль. Найближча відбувала о 8:15.

Праву руку Рута інстинктивно