Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

пролізла крізь низькі дверцята, через які підвішували м’ясо і тварин. Вона чіплялася за слизьке каміння, звисаючи над козирком різниці, загидженим послідом і засхлою кров’ю тисяч нажаханих тварин, і зістрибнула за кілька метрів у криваву темряву безлюдного склепу.

Вона переповзла через поламаний конвеєр, налетіла на кілька гаків для туш, що ними була всипана вся підлога. Кривава сльота, на якій жінка посковзнулася, була холодна й липка.

Дерхан пробиралася крізь громаддя вирваної зі стін цегли, по зруйнованих сходах угору до Бенової кімнати, епіцентру нищівного урагану. Її шлях встеляли уламки розпанаханого друкарського приладдя й закіптюжені обривки матерії та паперу.

Кімнатка була завалена мотлохом. Відколоте шмаття штукатурки розчавило ліжко. Стіна між Беновою спальнею та захованим друкарським верстатом була вщент розвалена. Крізь розбитий люк на роздроблений скелет верстата мрячив задушливий літній дощик.

Дерхан скам’яніла на обличчі. Вона завзято нишпорила і знайшла дрібні уривки інформації, хоч якісь докази того, що донедавна тут жив чоловік. І тепер вона принесла їх із собою та виклала на стіл перед Уммою Бальсум.

Дерхан відкопала бритву з дрібними щетинками й кров’ю на іржавому лезі. Розірвані рештки штанів. Клапоть паперу, забарвлений його кров’ю, — вона потерла його об червону пляму на стіні. Два останніх випуски «Безтямного бродяги», висмикнуті з-під розваленого ліжка.

Умма Бальсум спостерігала за тим, як жінка викладала свою вбогу колекцію.

— Де він? — запитала вона.

— Гадаю... Гадаю, що в Штирі, — відповіла Дерхан.

— Тоді з вас ще нобль згори, — буркнула Умма. — Не люблю тягатись із законом. Розказуйте, що тут у вас.

Дерхан показала кожен предмет, що принесла. Умма Бальсум коротко кивала на кожен, але особливо зацікавилася лише випусками «ББ».

— Він писав для цього, так? — різко запитала вона, обмацуючи газети.

— Так.

Дерхан вирішила не говорити, що він видавав газету. Боялася порушити заборону називати імена, хоч і була певна в надійності комунікатрис. Існування Умми Бальсум більшою мірою залежало від встановлення зв’язку з людьми, що перебували під наглядом варти. Продавати своїх же клієнтів було би серйозним фінансовим прорахунком.

— Оце, — Дерхан тицьнула в центральну колонку із заголовком «Як ми гадаємо», — це він написав.

— Ага... — видихнула Умма. — Шкода, що не його рукою писано. Але теж згодиться. Ще щось цікаве є?

— У нього є тату. Угорі на лівому біцепсі. Отаке. — Дерхан витягла ескіз намальованого нею химерного якоря.

— Моряк?

Дерхан невесело всміхнулася.

— Викинули, й на палубу не ступив. Напився й облаяв капітана, татуювання й висохнути не встигло. — Вона згадала, як він розповідав цю історію.

— Добро, — промовила Умма Бальсум. — Дві марки — за спробу. П’ять — комісія, якщо вийде встановити контакт. Далі два стівери за кожну хвилину розмови. І ще нобль згори, якщо він у Штирі. Підходить?

Дерхан кивнула. Дорогувато, звісно, але з таким видом тавматургії не обійдешся кількома магічними пасами. Як слід натренувавшись, кожен зможеться на якесь незграбне чародійство, проте для потужного психічного зв’язку треба неабиякий вроджений талант і роки невтомного навчання. Попри все, Умма Бальсум була не меншим фахівцем, аніж старший поробник чи химерист. Дерхан намацала рукою сумочку.

— Плата опісля. Спершу подивимося, чи я зможу пробитися.

Жінка закасала рукав на лівій руці. Брижі відвислої шкіри легенько погойдувалися.

— Намалюйте мені тату якомога ближче до оригіналу.

Вона кивнула Дерхан на стілець у кутку кімнати, на якому лежала палітра з набором пензликів і кольорового чорнила.

Дерхан принесла все начиння ближче і почала робити замальовку на руці Умми Бальсум. Вона напружено згадувала, боячись переплутати кольори. На все про все пішло хвилин двадцять п’ять. Намальований якір був дещо яскравіший, ніж у Бенджаміна, почасти від якості чорнила, і, може, трохи коротший. Попри те, вона була певна: ті, хто бачили оригінал, упізнав би в її ескізі копію. Жінка відкинулася на спинку дивана, майже вдоволена результатом.

Умма Бальсум помахала рукою, немов товстим курячим крильцем, аби фарба висохла. Відтак почала порпатись у залишках від Бенової спальні.

— ...чортове животіння... з таким брудом доводиться марудитися... — промимрила вона, але так, щоб Дерхан чула.

Умма Бальсум взяла бритву і, вміло тримаючи, чикнула себе легенько по підборіддю та потерла закривавлений папірець об поріз. Потім підняла поділ спідниці й підтягла штанину якомога вище на товсте стегно. Відтак полізла під стіл і витягла коробочку з темного дерева й шкіри. Поклала на стіл і відкрила.

Усередині виднілися хитросплетені клапанці, рурки й дроти, що кучерявилися одне над одним, утворюючи компактний двигунець. Згори лежав безглуздого вигляду мідний шолом, з якого стирчала якась трубка. Від шолома до коробочки тягнувся довгий кручений дріт.

Умма Бальсум потяглася рукою й витягла шолом. Повагавшись, натягла на голову й застебнула шкіряні ремінці. З якоїсь потаємної шухлядки скриньки витягла рукоятку, котру акуратно припасувала до шестикутного отвору в корпусі двигуна. Потім Умма Бальсум підсунула скриньку ближче до Дерхан і приладнала до двигуна хемічну батарею.

— Ну що, — промовила Умма Бальсум, розсіяно потерши закривавлене підборіддя. — Тепер будете крутити оцю ручку. Як тільки запрацює батарея, пильнуйте. Коли заглухне — крутіть знову. Затнеться струм — і втратимо зв’язок, а дружок ваш — може, ще й клепку при неправильному роз’єднанні. І що найстрашніше, я теж можу. Тому дуже пильнуйте... А ще, як встановимо контакт, скажіть йому не рухатися, бо кабелю може не вистачити. — Вона труснула дротом, що тягнувся від двигуна до шолома. — Зрозуміло? — Дерхан кивнула. — Добре. Дайте мені його писанину. Спробую підлаштуватися під нього. А ви крутіть, доки батарея сама не запрацює.

Умма Бальсум підвелася й, сопучи від натуги, присунула свій стілець до стіни. Потім повернулася й стала на вільний шмат підлоги. Вона явно збиралася із силами. Далі жінка витягла з кишені секундомір із зупинником, натисла на кнопку й кивнула Дерхан.

Дерхан узялася крутити рукоятку. Та легко піддавалася. Вона відчула, як всередині коробочки дотикаються та зчіпляються змащені коліщатка, і пощипує руку від розрахованої напруги, що приводила в дію езотеричні механізми. Умма Бальсум поклала секундомір на стіл і взяла у праву руку випуск «ББ». Її губи швидко заворушилися; жінка пошепки читала слова, написані Бенджаміном. Ліву руку тримала у повітрі, пальці витанцьовували хитромудру кадриль із якихось тавматургічних символів.

Дійшовши до останнього слова статті, вона верталася на початок і читала так знову й знову, по нескінченному колу.

Струм пробігав по кучерявому дроту, й Умму Бальсум злегка підкидало,