Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

О пів на четверту, коли сонце пекло крізь хмари, які зовсім не рятували від нього, до порту наблизились два повітряних судна, одне з півночі, інше з півдня.

Натовп пожвавився; швидко пішли чутки, що приїде мер. Тоді помітили ще два дирижаблі, що невідворотно пливли над містом у напрямку Келлтрі.

На берегах почало відчуватись занепокоєння.

Частина натовпу швидко розбіглася. Протестувальники стали вигукувати гасла ще завзятіше.

О третій п’ятдесят п’ять повітряні судна зависли над портом у формі літери X — масивною загрозливою позначкою цензури. За кілометри два на схід над Псячою Тванню зависнув іще один самотній дирижабль — з іншого боку вигадливого вигину річки. Водяники, люди й спостерігачі мусили затулити очі, дивлячись на незворушні машини, кулеподібні тіла котрих зачаїлись, як кальмари-мисливці.

Дирижаблі почали спускатися. Вони швидко наближалися, і раптом стало видно деталі, від їхніх роздутих тіл ішла якась загроза.

Була майже четверта, коли з-за навколишніх дахів в повітря злетіли дивні органічні постаті. Вони з’явилися з розсувних дверей у верхній частині вартових опор Келлтрі та Сиріаку — менших веж, не під’єднаних до підвісної залізничної мережі.

Злегка похитуючись від вітерцю, невагомі об’єкти почали якось непомітно наближатися до робітників. Зненацька вони заповнили усе небо. Вони були великі й м’якотілі, і кожен являв собою масу покрученої, роздутої плоті, вкритої вигадливими клаптями й вигинами шкіри, впадинами й дивними отворами, з яких щось крапало. Основна частина тіла мала десь три метри в діаметрі. На кожній з істот сидів вершник-людина, збруєю прикріплений до огрядного тіла дивовижі. З кожного такого тіла звисав жмут щупалець та пасем спухиреної шкіри завдовжки метрів дванадцять, що простягалися до землі.

Рожево-фіолетова плоть істот постійно пульсувала, неначе серцебиття.

Дивовижні створіння насунулись на натовп. Минуло цілих десять секунд, поки ті, хто їх бачили, оговталися від шоку, аби хоч щось сказати. Тоді почалися крики: «Сифонофори!»

Коли почалася паніка, якийсь годинник поблизу пробив четверту, й водночас відбулося кілька подій.

Серед натовпу глядачів, учасників контракції і навіть де-не-де серед самих протестувальників групки чоловіків — і окремих жінок — раптом різким, швидким рухом натягнули на голову темні каптури. У них не виднілося отворів ні для очей, ні для рота; це були темні зібгані шматки суцільної тканини.

Із дна кожного дирижабля — які тепер нависали низько — вистрілили клубки мотузок, що смикались і хльостали на льоту. Вони довго, довго летіли крізь повітря, поки їхні злегка закручені кінці не впали на землю. Повітряні судна оточили натовп — обидва протести і глядачів — чотирма стовпами підвішених мотузок, по два з кожного боку річки. По канатах вниз на карколомній швидкості майстерно зісковзнули темні постаті. Цей потік не припинявся, нагадуючи липкі згустки, що скрапували по тельбухах випатраних дирижаблів.

Юрба сповнилася воланням, що надламалося від жаху. Органічна єдність людської маси була зруйнована. Чоловіки й жінки побігли в усіх напрямках; вони наступали на тих, хто падав, хапали дітей і коханих та спотикалися об бруківку чи розбиті плити. Люди намагалися розсіятися по бічних вуличках, що відгалужувалися, мов тріщини, від набережних. Однак вони натикалися на ряди сифонофор, що незворушно коливалися уздовж доріжок.

Раптово вартові в уніформах почали наступ на протест із усіх бічних вулиць. Страйкарі закричали від жаху, коли з’явилися вартові-вершники на страхітливих двоногих шаннах з простягнутими гаками — істоти визначали напрямок за відлунням, їхні сліпі безокі голови похитувались.

Повітря сповнилося вигуками болю. Дезорієнтовані люди заходили за повороти й натикалися на щупальця сифонофор, зойкаючи, коли паралізуюча речовина, яку ті виділяли, просочувалася крізь одяг і торкалася голої шкіри. Кілька подихів минало в тремтливій агонії, а тоді наставало холодне заціпеніння й параліч.

Пілоти сифонофор оперували вузлами й підшкірними синапсами, які контролювали рухи істот, оманливо швидко пересуваючись над дахами хатин і портових складів, проходячи отруйними відростками своїх «бойових коней» по каналах між будівлями. За ними залишався слід із тіл, що бились у спазмах, застиглих очей і ротів, що пінилися від тупого болю. То тут, то там окремі люди — старі, слабкі, алергіки й просто ті, кому не пощастило, — занадто сильно реагували на речовину. В них зупинялося серце.

Тканина, з якої робили темні форми вартових, виготовлялась із волокнами зі шкіри сифонофор. Для них щупальця були нешкідливі.

Загони варти почали наступ на пікети. Люди й водяники розмахували своїми плакатами, мов недолугими кийками. У безладному натовпі почалися жорстокі сутички — агенти-вартові були озброєні булавами й батогами, змоченими в отруті сифонофор. За шість метрів од передніх рядів збентежених, розгніваних демонстрантів перший загін варти став на коліна й підняв дзеркальні щити. З-за них почулося джерґотання шаннів, а тоді стрімкими димовими дугами у протестувальників полетіли газові гранати. Вартові невблаганно посунули у димові хмари, дихаючи крізь захисні маски.

Скіпка вартових відкололася від основного клину й попрямувала до річки. Вони кидали в канаву-водоробку циліндри, що шипіли газом. Яма сповнилась хрипінням і тріском палаючих легень та шкіри. Стіни, що водяники так ретельно підтримували, почали рватися й протікати — все більше демонстрантів кидалися в річку, щоб втекти від отруйних випарів.

Троє вартових стали на коліна на самісінькому краю річки. Їх оточила група колег, мов захисна шкіра. Ті троє, що стояли в центрі, витягнули з-за спини снайперські гвинтівки. У кожного їх було дві, заряджені порохом. Одну тримали в руках, друга лежала поруч напоготові. Швидким рухом бійці спрямували дула в міазми сірого диму. Вартовий з особливими срібними еполетами капітана-тавматурга став у них за спиною й швидко та нечутно щось пробурмотів. Він торкнувся скронь кожного зі снайперів і швидко забрав руки.

Очі вартових, сховані масками, засльозилися, а тоді очистились, раптом здатні бачити нюанси світла й випромінювання, завдяки чому дим став майже невидимим.

Кожен з чоловіків ідеально знав форму тіла й рухи своєї мішені. Снайпери швидко оглянули газовий туман і побачили, як ці мішені перемовляються, притиснувши до рота й носа вологі ганчірки. Почувся тріск — три швидкі постріли один за одним.

Двоє водяників упали. Третій панічно озирнувся, не в змозі побачити нічого, окрім клубів отруйного газу. Він помчав до води, стіни якої його оточували, зачерпнув жменю й почав до неї промовляти, проводячи рукою швидкими езотеричними жестами. Один зі снайперів, що стояли на березі, кинув гвинтівку й схопив іншу. Його мішень — шаман, зрозумів він, і