Приручити Дикого - Анна Лященко

Пара годин польоту і я приземляюся прямо на задньому дворі невеликого, але затишного будиночка, який орендує Лола. Залишаю кабанчика, обертаюсь і підходжу до вікна. Я знаю, що підглядати не добре, але так хочеться подивитися востаннє на щасливе обличчя моєї коханої!

Дорогою я вирішив – нам краще триматися один від одного якомога далі. Я повертаюся в Дикі Землі й ще не відомо, яке майбутнє на мене чекає. Канючити собі тепле містечко, користуючись тим, що я родич королеви – не збираюся. А мій бойовий досвід стане в пригоді на кордоні. Але я не хочу і другу свою дружину наражати на небезпеку життя в дальньому гарнізоні.

Нам з Лолою краще розлучитися.

***

Раян

Ярд із товаришами як можуть, в умовах карцеру, готуються до гри. В обмеженому приміщенні камери можна лише обговорювати тактику. Ми з хлопцями теж допомагаємо порадами. Я неодноразово спостерігав подібні змагання ще з дитинства, а мої тренування з повітряної акробатики вдома, у горах, а потім тут, на факультативі, стали у пригоді. Я добре відчуваю потоки та зміг дати кілька слушних, як я сподіваюся, порад. А Деян, як виявилося, під час навчання в Академії королівства, не тільки активно займався бойовими польотами, а й був у складі команди, яка перемогла у Диких Землях позаминулого року у змаганнях королівських університетів.

Увечері напередодні гри Ярд підійшов до мене.

- Слухай, Раяне, не хочеш крила завтра трохи розім'яти?

- Ти про що? - дивуюсь я.

- Я це... Пропоную завтра з нами на поле вилетіти...

- У вас своїх не вистачає чи це благодійність? Не вимагатиму! - шиплю у відповідь.

- Припини лускою блищати, принце! Ми граємо у мінімальному складі, без замін, а якби й не було крайньої потреби у гравцях, я б тобі все одно попросив взяти участь, ти потрібен команді! З твоїм почуттям вітру і вмінням поводитися з потоками, ми їх нарешті зробимо! Столичні вже три роки поспіль першість виграють.

- Ти серйозно?

- Абсолютно, ти ж мене вже знаєш, начебто. Я б не став до тебе з такою пропозицією просто так звертатися заради якихось особистих вигод. З тобою і Деяном, ми нарешті переможемо!

- А Деян згоден?

- Сказав, що як ти вирішиш, так і буде.

- Гаразд, ми з вами!

Ярд повертається до своєї команди та повідомляє про те, що ми з Деяном завтра приєднаємось до них на змаганнях. Судячи з радісних вигуків, вони це обговорювали й тепер усі впевнені, що шанси на перемогу збільшились. Сподіваюся, у нас недаремно повірили! Ситуація помітно пожвавилася, ми з Деяном активно включаємося в обговорення тактики.

Соко і Роксі трохи скисли, а Кред і так завжди похмурий, тож його настрій не рахувати.

- Гей, а ви чого там затихли у кутку? – звертається до них Ярд. - Я вас у запасні запишу, так що хоч провітриться трохи! Та й на нас помилуєтеся зайвий раз! - ірже Ярд, і ми всі його підтримуємо дружним сміхом.

Перед сном Ярд щось довго та активно пояснював одному з охоронців, а вранці той приніс і передав Ярду пакет, з якого він із задоволеним виглядом витяг пристойний шматок свіжої печінки й простяг мені.

- Давай, принце, пригощайся! Ти ж у нас молодший виходить у команді, тобі посилено харчуватися треба! - сміється Ярд, а я тільки тихо і беззлобно гарчу.

Кай

Заглядаю у вікно і впадаю у ступор, у Лоли є діти? Два хлопчики погодки, мабуть, і точно не мої, ми з нею ще жодного разу не були близькі. Я весь час намагався триматися на відстані, хоча з кожним разом це ставало складніше.

Про дітей Лола жодного разу не говорила, не те щоб це була проблема для мене, але я сподівався, що між нами немає секретів. Не помічаю, що вже в частковому обороті та з риком заходжу до хати через задні двері. Збираюся вручити Лолі кабанчика, та попрощатися, але в цей момент молодший, потягнувшись за склянкою, незграбно падає зі стільця. Тобто він би впав, якби ми з Лолою удвох не кинулися до нього. Дитину ми спіймали, але наші руки доторкнулися і... Істинність, якій залишалося зовсім трохи до ініціалізації, нас поєднала, проткнувши тисячами голок і обдавши жаром. Я застогнав від розпачу та загарчав від злості, а Лола скрикнула від несподіванки. Тепер щось обговорювати та вирішувати пізно. Боги вирішили все за нас.

- Збирайтеся, за три дні я за вами пришлю екіпаж. Проведемо обряд в Академії та того ж дня вирушимо в Дикі Землі. А ціх, – киваю на дітей, – якщо батько не захоче їх забрати собі, я всиновлю.

У відповідь Лола тільки й змогла вимовити:

- Батька вони не мають. Він...

- Мене не цікавлять подробиці! Збирайся. Три дні.

В сказі виходжу з дому і ляскаю дверима. Не оглядаючись, обертаюся і злітаю в повітря.

Всі мої нутрощі скручують у вузол, і я мало не згинаюсь навпіл у повітрі, але вперто махаю крилами у бік Академії. Лола приховувала від мене дітей! Боялася що я їх не прийму? Сподівалася, що після ініціалізації Істинності у мене не буде іншого виходу? Адже так і вийшло!

Яка ж вона виявилася... розважлива самка... А я, дурень, був упевнений, що і вона до мене відчуває щось...

Життя мене так нічого і не навчило...