Приручити Дикого - Анна Лященко

Раян

Через кілька днів після весілля, ми з Карадою вирішили вирушити на озеро. Те саме, НАШЕ, де все починалося.

Приземляємось на березі, і Карада обертається. Я ж, на її наполягання, залишаюся у звіриній іпостасі. Дружина захотіла рольову гру? Ну що ж, посміхаюся про себе, подивимося, через скільки хвилин вона попросить мене обернутися! І так, як і за першого нашого знайомства, у разі обороту одягу на мені не буде!

Дорогою я спіймав кізочку, так що тепер лежу на березі, гріюся на сонечку, поки Карада готує м'ясо за своїм рецептом.

Час від часу дружина, проходячи повз, погладжує мене по першому головному зубцю і через деякий час, я вже починаю відчувати… ее… невеликий дискомфорт. Кручуся і смикаюсь, намагаючись влаштуватися зручніше. Але на твердому камені, нічим себе не видаючи, це практично неможливо.

- Що ти крутишся? Наче тобі ящірка під луску заповзла?

Припустимо не ящірка і не заповзла, а скоріше виповзла. Шиплю, бо Карада не знає чого! Нагладжує вже биту годину мій зубець і ще питає!

"Дрібна!"

- Мм?

"Ми їсти, коли будемо?" - намагаюся відвернутися думками про їжу. У тваринній іпостасі це зазвичай допомагає.

- Спершу розберімося, що там тобі під черевом заважає!

Вона знущається, так?

"Карррада! У мене все добре! Нумо їсти!"

- Ану, покажи черево!

Що? Вона дійсно не розуміє?

- Лягай на бік і показуй, ​​що тобі там заважає!

Ричу тихенько. Не збираюсь я їй нічого показувати! Точніше так: показувати своє НІЧОГО, я їй не збираюся! І крапка!

Отримую клацання по носі й скиглю. Ну, взагалі, м'яко кажучи, це боляче! І дуже не подобається моєму... Его...

Ще пара таких клацань, і я може навіть зміг без збентеження виконати її наказ, але дрібна зараза знову починає нагладжувати мій перший зубець! У самої основи. Там де він починається... Там така тонка і ніжна смужка шкіри без лусочок... Непомітно для себе заплющу очі й з рику переходжу на муркотіння.

- Показуй черево! Ну!!

Скиглю. Як вона взагалі собі це уявляє?

Карада «почула» моє запитання.

- На бік лягай! І черево показуй!

Намагаюся завалитися на бік і незграбно прикриваю низ живота задніми лапами та крилом. Це виявилося не так і просто зробити.

- Крило прибери, не бачу нічого!

Некрилаті Боги! Прибираю крило, продовжуючи прикриватися лапами, але судячи по щічках моєї дружини, що червоніють, не сильно у мене це і виходить.

Мені здається, якби дракони могли під лускою червоніти, я б зараз весь, від кінчика мого багатостраждального носа, до останнього хвостового зубця був би такого ж червоного кольору, як і гребінь Каради.

"Карррада!"

- Лапи прибрав!

А дівчисько не здається, попри збентеження. Ну, якщо у нас такі ігри пішли…

Забираю лапи та демонструю все, що завдає мені деякі…ее… незручності, коли я лежу на череві на кам'янистому березі озера…

- !!!

Так, люба моя дружина! Слова тут зайві!

Треба тільки додати, що ми потім ще часто прилітали на озеро пограти в сувору училку та неслухняного дикого дракона!

Кінець

Кінець