Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Ми з мамою посилено готуємося до від'їзду в Дикі Землі. Батько вже нервує, бо йому давно час бути на службі, а дорога в екіпажі займе не менше двох тижнів. Полетіти це не варіант, тому що матуся, як завжди, відмовляється. Та й сумніваюся, що це можливо, вона не спілкувалася зі своєю драконицею вже багато років.

Невже і на мене це чекає?? Я знову і знову намагаюся викликати свою драконицю, але вона вперто відсиджується десь у глибині моєї підсвідомості. кілька разів намагалася обернутися, але моя тварина жодних ознак життя більше не подає. Востаннє я її відчувала на грі, коли ми разом вболівали за команду Академії. Щоправда, вона – за Раяна, а я – за брата, але ми вболівали за одну команду і мене не розривала суперечність.

Зрештою, я залишила даремні спроби повернути мою драконицю. Можливо, настане час і вона проявить себе. Я все ще сподіваюся, що мені вдасться домовитися з моєю другою сутністю.

Матінка наполягла, щоб перед від'їздом ми заїхали до нашої оселі у столиці та забрали речі, які мені знадобляться, коли народиться малюк. Спроби батька переконати її, що все необхідне можна знайти й в Диких Землях, викликали лише роздратування з боку матінки. Я ж взагалі не знаю, що сказати, я ще не уявляю, що на мене чекає, і якою буду матір'ю, але я знаю точно, що вже люблю цього малюка!

Але мені дуже лячно.

Раян

Нам залишилося сидіти в карцері ще добу, але я вже готовий вити від туги. Перебувати тривалий час у замкнутому просторі для мене – найгірше покарання. Я не знаходжу собі місця. Хлопці як можуть намагаються мене відволікти. У хід пішли навіть спогади дитинства. Ми сміємося і ділимося своїми історіями, хоча мені це слабко допомагає. Але якось розмова зайшла про перший оборот. Ми почали згадувати у кого і як це відбувалося. Але мої спогади виявилися не дуже веселими.

Мій перший оборот не відбувся у визначений термін. Іноді так буває, і ця радісна подія, на яку з нетерпінням чекає вся родина, затримується.

Відбувається це з різних причин, найчастіше, як у мене, причина  за якоїсь психологічної проблеми. Я ріс без матері та більшу частину часу був наданий сам собі. Братом, як наслідним принцом, постійно опікувалися та контролювали. Я ж почував себе нікому не потрібним.

Не знаю як в інших місцях, але в Диких Землях у випадку, якщо дитина сама не здатна зробити свій перший оборот, її просто скидають з урвища, сподіваючись на те, що у його дракона спрацює інстинкт самозбереження і звіряча іпостась прокинеться. Звичайно, завжди є хтось, хто підстрахує та спіймає, якщо все-таки цього не станеться.

Але тоді я про це не знав.

Я був певен, що просто не потрібний батькові такий, неповноцінний. Я не благав його не кидати мене в прірву, не хапався за руку, і не скиглив. Я просто змирився. Не хотів бути ганьбою сім'ї. І коли батько взяв мене за комір і шпурнув з урвища, і я обернувся, то навіть не зрозумів спочатку, що це сталося, і я не зрозумів одразу розкрити крила. На підстрахування був Діган – наставник Ердана. Саме він підкинув мене, і тоді я вперше і випробував на собі цей номер, зі висхідним повітряним потоком.

Досі пам'ятаю це почуття, коли вперше став на крило! Але й відчуття, що батько просто хотів мене позбутися, так і не залишило мене. Не знаю, чому, але я поділився цією історією зі своїми друзями.

- Та гаразд, принц. У нас у сім'ї це вважається загалом традицією, – заспокоює мене Соко.

- Ага, і називають це посвятою у дракони. З урвища скидають всіх хлопчиків, які досягли віку першого обороту, – Роксі приєднався до спогадів брата. - І нас із братом скинули, я обернувся, а Соко не зміг. Ось тільки підхопити його не вдалося. Добре, що озеро внизу було.

- Угу, я так і шмякнувся у воду. Відбив собі все, що тільки можна було. Валявся потім у ліжку довго. Я ж тільки через рік вперше обернувся зміг, а без драконової регенерації переломи довго гоїлися.

Кай

Сьогодні ми вирушаємо додому. Лола з дітьми вже два дні тут. Через те, що наша резиденція вільна, вона провела ці дні перед відльотом поряд зі мною, у сусідній кімнаті.

Відчувати свою Істинну поряд, це ні з чим не порівняти почуття! Щоразу, коли опиняюся поруч із нею, я ніби злітаю в небо, спіймавши гарячий висхідний потік. Я прикриваю очі й насолоджуюся цим відчуттям, але коли я їх відкриваю…

Нині між нами немає того, що було раніше. Немає довіри та відкритості. Лола мовчить, а я не питаю. Нам треба буде обов'язково поговорити та прояснити ситуацію. Я хочу знати, чому вона стільки часу приховувала від мене дітей? Я все з'ясую, але не зараз. Я почекаю. Все по черзі. Спочатку обряд, потім ми вирушаємо в Дикі Землі, а вже там я з'ясовуватиму подробиці. У будь-якому разі тепер це мої діти! Щоправда, я поки що не знаю, як налагодити з ними контакт. Але у нас ще два тижні досить складного шляху.