Приручити Дикого - Анна Лященко

Раян

Сьогодні закінчилося наше покарання, а разом із ним і перебування в Академії. Ми повертаємось додому, в Дикі Землі. Два тижні шляху я буду поряд з Карадою, досить близько, щоб відчувати її присутність, але в той самий час занадто далеко, щоб відчувати її запах. Я зможу бачити її, але не матиму можливості доторкнутися. Катування, яке я не винесу довго.

Нас випустили з карцеру, і ми вирушили до храму Академії, де я провів два обряди:

 Деян повертається в Дикі Землі зі своєю Істинною, а тепер уже дружиною – Тріс, а наставник одружився з Лолою. Але на обличчях усіх чотирьох я щось не бачу радості.

Прощаюсь зі своїми новими друзями. В Академії мені сподобалося і шкода, що не вдалося провчитися тут і року. Ярд заспокоює мене тим, що наступного року Карада з батьками приїде до Імперії, зрозуміло, що і я з ними, хвостиком. Вголос цього ніхто не вимовляє, не хочуть сипати сіль на рану. Але й так зрозуміло. Вимушено посміхаюся й обіцяю, що не проґавлю можливості побачитися з друзями.

- Ну, що ж, до зустрічі! - обіймаємося з Ярдом, як старі друзі.

- До зустрічі! - відповідаю, намагаючись приховати розуміння того, що навряд чи вона колись відбудеться.

Прощаюся з командою Ярда і злітаю в небо, де вже нетерпляче намотують кола Кай і хлопці. Я теж роблю коло та парочку своїх коронних кульбітів і з риком лечу у бік рідного дому.

Шлях у Дикі Землі можна дуже скоротити, якщо летіти через гори, хоч це й небезпечно. Але для екіпажу там дороги немає, тож пригальмовую та міняю напрямок. Ми летітимемо зигзагами від міста до міста, щоб жінки могли переночувати в цивілізованому місці, поки це ще можливо, як висловилася матінка Каради.

Мій стан схожий на агонію, яку розтягли на два тижні шляху. А ще треба тримати обличчя перед оточенням! Кай, хлопці, батько Каради… Їм нема чого знати про мої наміри.

Сподіваюся, що дорогою вдасться розважити себе полюванням і побалуватись свіжатиною.

Кай

Принц прямо з камери вирушив у храм, де наречені, моя і Деяна, нудилися в очікуванні обряду одруження. Родові обручки зашипіли, підтверджуючи, що Боги прийняли наші присягання і ми, не витрачаючи жодної хвилини часу, злітаємо. Принц ще трохи затримався, прощаючись із Ярдом, а ми робимо кілька прощальних кіл над Академією.

Діти Лоли поїдуть в екіпажі, з Карадою та її матір'ю, а сама Лола полетить із нами. Не думаю, що це буде для неї проблемою. Для Тріс, дружини Деяна, переліт теж не повинен бути складним.

Екіпаж рухається набагато повільніше, ніж ми можемо летіти, тож особливих проблем я не бачу. Хоча моя дружина і не звикла до тривалих перельотів, але їх і не буде. Ми плануємо часто зупинятися, щоб принц не віддалявся від своєї Істинної. Та й Каттар теж вирішив летіти з нами, замість труситися в екіпажі.

Пролітаємо над лісом і принц, побачивши стадо оленів, різко спікував у саму гущу, викликавши здивований вигук жінок. Каттар подивився на мене, але побачивши, що я ніяк не реагую, теж не надав цьому значення. Раян приземлився на, вже нам так добре відомому, лужку біля струмка, і хлопці почали збирати дрова для багаття. Не минуло й години, як ми всі вже ласували смаженою олениною.

Каттар з цікавістю спостерігає за принцом, і я бачу, що він йому подобається дедалі більше. Надія на те, що батько Каради зможе якось вплинути на дочку, не згасає.

Карада

Ось і настав день від'їзду! Диких та брата з командою випустили з ув'язнення. Я попрощалася з братом і ми вирушили в дорогу. З нами їдуть малюки Лоли, і я вже встигла з ними познайомитись.

Хлопчики на диво тихі й спокійні, навіть матуся не знайшла чого причепитися, тільки голосила перші півдня, навіщо бідних дітей везуть у цей жахливий і дикий край. Хлопчики й так були перелякані, і за кілька годин маминих страждань теж почали схлипувати. До того ж, як я розумію, діти зголодніли, та і я не проти вже підкріпитися. Матінка дістала фірмові пироги, які тітка Дарія дбайливо поклала в кошик. Для дітей Лола також приготувала їжу.

Хлопчики, з задоволенням перекусивши м'ясом і пирогами з ягодами, трохи повеселішали, а, враховуючи, що мама заснула, подальша дорога вже не була такою сумною.

Увечері ми зупинилися в заздалегідь узгодженому місці, де на нас уже чекав батько та Лола з Тріс.

Принц із друзями та наставником вирішили заночувати в лісі, викликавши в матінки невдоволене пирхання. Зрозуміло, що ночувати вони будуть у тваринній іпостасі. Щиро кажучи, я б із задоволенням до них приєдналася! Якби моя звірюга проявилася, я б навіть проігнорувала матусю думку!

Але на жаль…