Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Сонечко моє, ти так різко увірвалася в моє життя, життя всього Світу Темряви, ти стала єдиною володаркою двох сил, ти витримала головне випробування – вистояла проти сильної відьми, ти підкорила смерч й ти підкорила моє серце. І я хочу, щоб ти й надалі допомагала мені у цьому світі, була поряд зі мною, висвітлювала моє життя. Я хочу засипати та прокидатися поряд з тобою. Завжди. Тому що я не уявляю життя без тебе. Я кохаю тебе! Ти вийдеш за мене заміж?

- Армаріс… – прошепотіла я. – Я… Я теж хочу зустрічати з тобою світанки та заходи сонця. І я згодна! Я теж тебе кохаю! – І кинулася йому на шию, обіймаючи і цілуючи.

- Емма! – Видихнув він, підхоплюючи мене і кружляючи. – Я найщасливіший демон у всьому Всесвіті!

- Я радий за вас, молодята! – глухий голос змусив нас завмерти на місці та подивитися на того, хто вирішив порушити нашу ідилію. Я всім тілом притулилася до Армаріса та на всі очі дивилася на сиву високу примару з палицею в руці. Над його головою кружляв золотистий обруч, що чимось нагадував німб.

- Дідусю? – здивовано вигукнув Армаріс.

- Я, любий мій. Я, – кивнув він.

- Але що привело тебе до нас?

- Настав час розставити крапки над "ї" і почати життя з чистого аркуша. Ви обидва зробили перші кроки в потрібному напрямку, а ваше рішення щойно зняло пута прокляття, яке було накладено мною багато століть тому.

- Тобто? – Не зрозуміла я, на всі очі розглядаючи Творця Світу Темряви.

- Дуже просто, Еммо. Твоя поява в цьому Світі, сила, яка була дана при народженні і сила, яку подарувала тобі Нінель, зробили тебе унікальною відьмою, а сила твоєї любові, щира, безкорислива та чиста, змогла розтопити серце самого Володаря. Та й ваші обручки, – він кивком вказав на магічні кільця на наших руках. – Вони теж неспроста опинилися саме у вас. Вони стали вам справжніми обручками. Кільцями правителів Світу Темряви. Тільки ви й самі цього не розуміли. Хоча напевно відчували їхню важливість та значущість. Для повної сили цих двох обручок не вистачало лише висловленої вголос згоди та визнання.

- Що це означає? – насупився Армаріс.

- Офіційно ви вже чоловік та дружина, – сказав Іларіон спокійно.

Ми переглянулись.

- Так буває? – Здивувалася я. – У моєму світі це ціла церемонія…

- Буває, – запевнив мене Іларіон. – Все-таки я створив цей світ та ці обручки. Вони можуть з’явитися лише у двох призначених, і ваша згода, висловлена ​​один одному від щирого серця сильніша за будь-які церемонії. Це Вища Магія… Магія сплетення душ.

- Ого! А як же прокляття? Воно справді знято? – Задала я хвилююче питання.

- Знято. Ваші почуття, сила двох стихій, а також ваша самовіддача, відданість, дружня допомога та взаємовиручка сприяли цьому. Ви всі впоралися з тими випробуваннями, що були вам надіслані. Тепер більше немає перешкод. Спрацювала умова, що дезактивує накладене мною прокляття. І відтепер немає перепон для між стихійних шлюбів, якщо почуття молодих людей є справжніми та взаємними.

- Ух ти! – Зраділа я. – Тобто тепер усі можуть вибрати собі половинок із сусідніх поселень? І не боятися?

- Зможуть, якщо хочуть, зрозуміло. Я зрозумів, що моє рішення спробувати обмежити подібні шлюби егоїстичне та абсурдне. Для справжнього кохання немає перешкод. А ось ті, хто захоче укласти такий шлюб заради вигоди – зіткнутися з непередбачуваними наслідками, – старий демон стукнув палицею об землю, тож іскри полетіли. Армаріс притискав мене до себе, ніби боявся, що я можу зникнути.

- Іларіоне, а що буде з Готелем? – я не зможу жити тут увесь час, а Емма – у ньому. Я хочу бачити її поряд.

- Розумію, – посміхнувся привид. — Але ж вам і не треба у ньому постійно жити. Для цього і є Хранителі. Та примари. Вони його оберігають. А ви можете приїжджати та перевіряти порядки час від часу. Невже ви цього не знали?

- Ні, – відразу відповіла я. – Я зрозуміла, що мені тепер постійно потрібно жити в цьому домі та стежити за ним. Поки що не підросте спадкоємиця.

- Просто ти залишилася останньою у своєму роді, тому не було кому передати тобі точну інформацію. Мені можеш вірити. Ви можете жити з Армарісом у його замку. А сюди приїжджати на вихідні. Цього буде достатньо для його підтримки. А мій онук й так бував тут до цього майже щотижня.

- Це просто чудово! – Я готова була поцілувати привида.

- Ви й зараз можете повернутися до своїх справ, як Правителі та Володарі. А за будівництвом я особисто простежу, якщо дозволите.

- Справді?

- Ну, звичайно! – кивнув він.

- Дякую, дідусю, це справді казковий подарунок, – зрадів Армаріс.

- Тільки порталом не користуйся. Він не спрацює. Не вистачить енергії. Беріть коней.

- Завтра вранці так й зробимо.

- Тоді я також прийду вранці. Відпочивайте.

Іларіон усміхнувся і розчинився у повітрі.

- Та й справи, – сказала я. – Невже все так просто? Навіть не віриться.

- Я й сам не вірю. Але мені здається, що ми можемо йому довіряти.