Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Звісно.

- Що це за портал, який ти використав? Ти нам розкажеш?

- Так. Справді, – підтримав Едвард. – Як таке можливо?

- Це експеримент, який я розпочав рік тому. І судячи з того, що портал відкрився, і в мить небезпеки ми всі перемістилися, його можна вважати успішним та почати поступово впроваджувати. Поки що лише для екстреного переміщення. Портал потребує великої кількості енергії. Поступово збудуємо і стаціонарні портали.

- Як цікаво! – Вигукнули маги. – Це справжній прорив у технологіях! – підтримав Адріан.

Він радів такій новинці найбільше. Його очі сяяли від захоплення, і він навіть попросив годинник Армаріса, щоб розглянути краще.

Демон дав, тільки попросив нічого не натискати, і питати, якщо йому щось незрозуміло.

Адріан кивнув та захопився новою іграшкою.

- Ідемо надвір? Подивимося що там, – шепнув мені Армаріс, – хочу побути з тобою, – ще тихіше муркнув він.

- Ходімо, – погодилася я.

Нас проводили тямущими поглядами, я лише посміхнулася, коли помітила, що Вестор підморгнув мені та підняв угору великий палець.

На вулиці вже стемніло, спалахнули магічні ліхтарики, які висвітлювали майданчик, де активно продовжували зводити нову будівлю.

- Так, сумно дивитися на все це, – демон притиснув мене до себе. – Я навіть подумати не міг, що колись стану свідком такого сильного протистояння, такої агресії та такої жадібністю деяких мешканців нашого маленького світу. Ти справді змінила звичний устрій тутешнього життя.

- Я й сама не очікувала, що моє спокійне життя може так кардинально змінитись лише за місяць, – зізналася я. – Це неймовірно. І мені іноді здається, що це лише сон. Але навіть якщо це і так – то я не хочу прокидатися… Я хочу жити в цьому сні, – я лише міцніше обійняла його, прислухаючись, як б'ється в грудях його серце, вдихаючи його аромат, загортаючись теплом його душі, яке я відчувала кожній клітиною свого тіла.

- Еммо, – він заглянув мені в очі, – я хочу ще дещо спитати. Ти так і не дала мені відповіді, але я не перестаю втрачати надії.

Я слухала його затамувавши подих, вже розуміючи, про що саме він хоче спитати. І я знала, що йому відповісти. Я прийняла рішення, але чекала, тягла час, щоб переконатися, що мої почуття є взаємними, що це не мої фантазії.