Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Не можу стверджувати, але цілком імовірно, що дія прокляття ще не зупинена… Твої сили, заступництво Нінель та захист Армаріса – це ще не все. Мабуть, є щось про що ми не знаємо. І відповіді нам зможе дати лише Іларіон.

- Поговорити б із ним...

- Спробуй покликати його, – порадив Вестор. – Якщо він у Світі Мрій, то його примара може тут з'являтися.

- Напевно, але поки що я не готова до зустрічі з ним.

- Я не кваплю. Просто пам'ятай про це.

Незабаром до нас приєдналися Едвард, Адріан та Алекс. Хлопці почували себе добре. І це мене дуже тішило – їм вдалося вистояти у магічній сутичці.

Ми разом розібрали запаси, розклали матраци, подушки та одягла – збудувавши собі тимчасові ліжка. Витягли стіл, розставили стільці та зайнялися ревізією продуктів, щоб приготувати вечерю. Тут була плита та духовка, що дуже мене здивувало. Сире їсти нам не доведеться. Великий запас води, продуктів харчування – той, хто готував усе це, явно знав, що це приміщення колись знадобиться.

Армаріс все ще спав. І в мене стискалося серце через те, що я не можу йому допомогти. Не можу влити в нього свої сили, поділитись своєю енергією.

Його обручка стала чорною – це означало спустошення, магічне спустошення. В той час, як моя – залишалася темно-червоною. Пережитий стрес все ще давав про себе знати.

Я не переставала думати про це протистояння, я не переставала думати про те, що Інока все ще може бути живою.

Я ходила кругами по бункеру й не могла заспокоїтися. Хлопці часом намагалися мене зупинити, але невдовзі махнули рукою та продовжили готувати пізню вечерю. Чи вже сніданок? Втім, не має значення.

Я звинувачувала себе у всьому – у тому, що викликала смерч, що готелю більше немає, у тому, що постраждав Армаріс.

Готель Вестор перевірив, до речі. Він зміг відчинити двері та вийти на вулицю з підземелля. Каміння на камені не лишилося. Все, абсолютно все було в уламках. Від цього було боляче. Я встигла прив'язатися до цього будинку. Я не витримала цього видовища, коли Вестор привів й мене, щоб показати, знову заплакала, стоячи в темряві на місці зруйнованої будівлі.

- Емма, припини вбиватися. Ми збудуємо новий будинок. Ще краще буде. А може ти хочеш цілий замок? Житимеш, як принцеса! – вмовляв мене Едвард.

- Замок? – Нахмурилася я. – Ні. Армі вже має замок. Навіщо мені два…

- Армі? – Тепер вже здивувалися хлопці.

- У Армаріса, – пояснила я та кивнула на демона. – Він мені, між іншим, пропозицію зробив.

- Що? – У Вестора округлилися очі. – А ти що відповіла?

- А я нічого йому не обіцяла. Занадто мало ми з ним знайомі, і дуже багато залежить від моєї відповіді, – ухильно відповіла я.

- Ну, ви даєте, – сказав Адріан. – Невже наш холостяк вирішив одружитися?

- Такий завидний наречений? – Не зрозуміла я його натяку.

- Ще який. Невже ти думаєш, що стати дружиною самого Володаря немає бажаючих?

- Не думаю. Точніше, певна, що є, – кивнула я.

- Не боїшся? – Запитав Алекс.

- А чого мені бояться?

- Що знайдеться ще одна відьма… Таких ненормальних, як Інока, багато…

- Вона ж твоя сестра, – здивувалася я. – Тобі дійсно її не шкода?

- Була, – хлопець похмурнів. – Я давно перестав із нею спілкуватися. Її маніакальна ідея щодо захоплення світу зовсім мені не подобалася. Тож вона отримала те, на що заслуговує, - сухо відповів чоловік.

- Ясно. І я не боюсь. Нікого.

- Смілива заява. З таким настроєм ти зможеш тут вижити, - підтримав Едвард.

- З таким настроєм можна вижити скрізь. Прогинатися під когось чи чогось я не маю наміру. Нехай вони підлаштовуються під мене.

- Слова Володарки! – захопився Едвард.

- Стараюсь. Потрібно відповідати…

- Тобто ти згодна? – спитав знову Вестор.

- Не скажу, – посміхнулася я. – Точніше, скажу, але не тобі, а йому. Що там із вечерею?

- Все готово! Плов вийшов чудовий! – похвалився Адріан, який метушився біля плити.

- От й чудово! Пропоную всім повечеряти та лягти спати. Сьогодні був дуже довгий день.

- І то правда, – погодилися хлопці.

- До того ж незабаром світанок, – зауважив Вестор.

- Невже? – Здивувалася я. – Я й не помітила, як минула ніч.

- Це й не дивно. Все швидко за стіл!

Вечеряли мовчки, у кожного було про що подумати. Я подякувала хлопцям та вирушила спати, відчувши сильну слабкість і втому – я влаштувалася поряд з Армі, обняла його і відразу заснула.

 

 

*** З НОВИМ РОКОМ!***

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно