Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

До полудня в готелі справді зібралися представники селищ. Всі були попереджені про мету зборів, тому були серйозно налаштовані. Треба відзначити, що минулого разу Адріан та Едвард здалися мені надто легковажними.

- Чому немає Габріеля? – поцікавився Адріан та уважно подивився на Алекса. Він єдиний, хто не мав влади, а був простим магом-підприємцем.

- Про це ми також зараз поговоримо, – відповів Армаріс. – Панове, я радий усіх вас бачити. Ви чудово знаєте, що сьогоднішня ніч може стати вирішальною для всього Світу Темряви. Я радий, що ви це усвідомлюєте та швидко приїхали.

Я прошу сьогодні вашої допомоги. Ви всі дуже сильні маги та ваша допомога не буде зайвою. Крім того, я маю інформацію, що Габріель допомагає Іноці, а також передає їй інформацію. Сьогодні ми перевіримо це, оскільки я передав йому вчора копію медальйону Вітру, якби на зберігання, звичайно це просто ілюзія, морок на звичайнісінькій підвісці. Але виглядає так, що навіть йому не під силу відрізнити його від справжнього. І магічний фон відповідає оригіналу. Якщо сьогодні Інока з'явиться із ним – то ми знатимемо точно, що саме він весь цей час підставляв нас. Саме він хотів похитнути світло та мир у Світі Темряви. Він хотів прибрати, стерти з лиця цього світу рід Хазяйок. І ще одне підтвердження моїх здогадів – зараз Габріеля немає в готелі, його немає серед нас. Він пішов, за його словами, додому, пообіцявши повернутися до вечора.

- Невже це правда? – Запитав Алекс, порушивши тишу, що повисла.

- Я сам довго не міг повірити, але я маю докази, – зітхнувши, відповів Армаріс.

- Ми підтримаємо тебе, Володарю, – підвівся Едвард. – Ти можеш розраховувати на допомогу Магії Води.

- А я призову Силу Землі, – озвався Адріан. – Вестор допоможе, якщо що.

- Чудово, – останнім підвівся Алекс. – Я теж допоможу з Вітром. Емма може не вистояти одна.

- Спасибі вам. Мені важлива ваша підтримка, – усміхнулася їм я. – Дякую.

- А тепер пропоную всім пообідати, панове.

За обідом чоловіки почали обговорювати стратегію й давати мені настанови, як поводитися, як ухилятися від атак та інших хитрощів, які можуть мені стати в нагоді.

До вечора час тягнувся повільно, напружуючи атмосферу та оголюючи нерви.

Я намагалася сконцентруватися, знову і знову ставила щити, згадувала вивчені заклинання – але марно. Нічого не виходило.

Коли стемніло, ми всі одягли плащі та вийшли надвір. Армаріс розпалив велике багаття. Місяць зійшов. Яскравий, круглий. Він манив й заворожував, дарував всім нам свою енергію.

Ми були готові до зустрічі, протистояння, битви. Готові були битися з ворогом, захищаючи один одного.

Армаріс мав рацію. Зі сторони Ай-Мара до нас йшла трійця. Троє магів, які були готові піти на все: втертися в довіру, навчати, а разом із цим використовувати темні сторони магії заради власної вигоди. Тільки вони забули, що не можна використовувати темну магію на шкоду іншим. Вона, як й світла, повинна служити на благо. В жодному разі її не можна використовувати з вигодою для себе, завдавати шкоди невинним. Це карається. Жорстоко переслідується. Покарання для тих, хто встав на цей хиткий шлях зла неминуче.

Серце кольнуло, коли в одному з магів я впізнала Габріеля. Все-таки, це правда.

- Тримайся, не показуй своєї слабкості, – прошепотів Армаріс й міцно стиснув мою руку.

Я кивнула, я знала, що він поряд. Це надавало мені впевненості.

Тим часом Трійця наблизилась й стала навпроти нас.

Інока заговорила першою, зробивши крок уперед. Чоловіки стояли по обидва боки від неї.

- Вечора всім, панове. Мені потрібна Емма.

- Місячної ночі, Іноко, – відповів Армаріс. – Що привело вас до нас ще й без запрошення? Хочеш поговорити з Еммою? Тож поговори. А ми послухаємо. Разом.

Ми з Армарісом стояли навпроти неї. Я вже побудувала щит, двоколірний, досить сильний. Я бачила його, відчувала всім тілом. За нами стояли четверо чоловіків, готові будь-якої миті відбити атаки та кинутися в бій з магами.

- Ого! Гарний захист, як для новачка в магії, – схвалила відьма мій щит. – Втім, я знала, що ти – унікальний маг. Але навіть сила двох стихій ніщо проти амулета, який мені передали. – Вона демонстративно витягла з-під плаща амулет – точну копію мого. – Уся сила тут. Він дасть мені те, чого так не вистачало, щоб зайняти твоє місце. Скільки ти провела у цьому світі? Місяць? А я живу багато років. Я! Я маю бути Хазяйкою!

- А морда обличчя не трісне? – запитала я уїдливо.

Відьма засміялася.

- Ні! Все це буде моїм! – І з цими словами вона кинула у вогонь палаючого багаття невелику бульбашку зі смарагдовою рідиною. Вогонь вмить згаснув, і лише білий дим злетів у небо. Слідом полетів потік Сили Вітра, випущений моїм Вчителем, він з’єднався із тим, що випустила темна відьма, та попрямував у мій бік. Я відбила його, дозволивши Вітру обігнути мене та злетіти вгору.

- Божевільні, – прошепотів Армаріс. З його пальців зірвалася кульова блискавка, але Інока спритно відбила й її, залишивши лише чорну пропалену на землі. Пахнуло гаром.

- Так не піде, Володарю, – поцокала відьма. – Я хочу поєдинок із нею! І тільки з нею, – тупнула ногою Інока.