Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Я не бачила обличчя старого, лише силует, але й цього мені вистачило, щоб здригнутися від жахливої здогадки.

Потім картинка змінилася – я побачила себе та відьму навпроти. Відьма вигиналася під дією двох потоків сили, її волосся розвивалося за вітром, вона кричала, страшно кричала. Потім сильний вибух – і порожнеча. Дзвінка, оглушлива тиша.

Все пропало. Я стояла і не могла поворухнутися. Не могла повірити, що мені щойно показали події майбутнього вечора…

Я захлиналася від сліз, не могла повірити, що старий, який вчив мене управлінню своєю силою, старий, якому так довіряв Армаріс, якого я вважала за гідного посади Володаря Світу Темряви виявився зрадником. Підлим, розважливим, готовим на все… Тільки заради чого? Яка в нього ціль?

Габріель. Ні. Не може бути. Це не правда. Наче якийсь… Навіщо йому все це?

Я не могла знайти відповіді на ці питання.

- Озеро ніколи не бреше, – почула я за своєю спиною голос Армаріса. – Що ти побачила, що твоя обручка стала червоною та покликала мене?

- Габріель, – тихо відповіла я. – Це правда? Він…

- Правда, – також тихо відповів демон і ривком притиснув мене до себе. – Він буде покараний.

- Чому? Чому він? – я вже не приховувала сліз та емоцій.

- Не знаю, – я помітила в очах коханого багато болю. Болю зради. – Він був мені як Батько, наставник, Вчитель. Та й тебе вчив, плануючи за спиною знищення Готелю… І як я не розгледів це?

- Не докоряй собі. Іноді вчинки інших важко зрозуміти... А ще я бачила протистояння. А потім вибух… І темряву. Що це означає?

- Не можу сказати точно. Може бути наслідками необережного поводження з магією чи чорним ритуалом. Ми обговоримо це сьогодні на зустрічі. Поїхали. Скоро всі зберуться. І ще. Ми влаштуємо перевірку Габріелю. Я хочу, щоб він сам себе розкрив, сам зізнався та підставив себе. Тільки тоді кара буде справедливою. Твої видіння, на жаль, не є доказом.